Наприкінці XX століття в індустріально розвинутих країнах відбулася зміна парадигми економічного розвитку і почався перехід до принципово нової економіки – економіки, що ґрунтується на знаннях. За таких умов принципово змінюються основні орієнтири економічної діяльності підприємств та інших господарюючих суб’єктів. Найголовнішими завданнями сучасного підприємства стає пошук адекватних методів і способів управління, формування у працівників стратегічного мислення та активне використання в діловій практиці методичного інструментарію стратегічного управління. Особливої актуальності набуває вирішення проблеми визначення перспективних напрямків розвитку підприємства шляхом формування та ефективного використання його стратегічних активів, і перш за все, їх нематеріальної складової – інтелектуального, знаннєвого капіталу.
Перехід до економіки знань: нові виклики для бізнесу та освіти
Важливе місце в цьому процесі належить менеджерам стратегічного спрямування, підготовка яких в нашій країні поки що знаходиться на початковій стадії. Вивчення світового досвіду підготовки таких фахівців, активна взаємодія з керівниками провідних вітчизняних підприємств і компаній, досвід розробки і впровадження нових навчальних дисциплін за науковим напрямом «стратегічне управління» в Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана (надалі КНЕУ) дозволяє стверджувати, що назріла потреба у підготовці фахівців, які володіють теоретичним і практичним інструментарієм обґрунтування і прийняття управлінських рішень в сфері забезпечення успішного довгострокового розвитку підприємства за умов мінливого середовища господарювання та схильні до самонавчання протягом усього життя.
Сучасна бізнес-освіта розвивається під впливом принципового нових вимог та очікувань з боку її ключових клієнтів – абітурієнтів, роботодавців, представників зацікавлених державних установ та відомств, суспільства в цілому. Як визначають дослідники, для сьогоднішнього менеджера принципово важливими стають такі ознаки та якості, як: уміння «бачити» споживача, здатність формувати ефективні міжособистісні відносини, творчо підходити до вирішення проблем, а також «реалізація ним іншої (більш ефективної) поведінки, іншої роботи та відповідно здатність досягати інших результатів» [1, с. 124]. Відповідно «створенняе» нової моделі фахівця-економиста має спиратися на нову стратегію, що передбачає використання нових принципів і методів рішення складного завдання підготовки економіста нового рівня [2].
Останні півтора десятиліття проблемою удосконалення системи підготовки сучасних висококваліфікованих фахівців-економістів опікуються освітяни, підприємці та науковці країн пострадянського простору. Останнім часом активно в спеціальній літературі обговорюються такі питання, як: модернізація системи управління вищим навчальним закладом шляхом впровадження стратегічного менеджменту в сфері вищої освіти [3, 4]; запровадження принципу клієнтоорієнтованості університету як суб’єкту освітнього бізнесу [5]; удосконалення освітньо-професійних програм і навчальних планів підготовки фахівців [6]; впровадження інноваційних технологій [7].
Проте, незважаючи на зростаючу активність дослідників в сфері формування «нової» моделі підготовки фахівців стратегічного спрямування, залишаються невирішеними більшість питань методологічного та прикладного характеру, зокрема: як забезпечити збалансованість об’єктивно обмежених (а у вітчизняних умовах – недосконалих та часто морально застарілих) ресурсів та активів університету та високо динамічні і майже безмежні запити з боку таких «клієнтів» вищої школи, як роботодавці та абітурієнти; як сформувати оптимальний за критерієм співвідношення аудиторної та самостійної роботи навчальний план, який би забезпечував ефективну підготовку економіста-стратегіста із відповідними знаннями та компетенція ми; як максимально ефективно залучити до процесу підготовки фахівців представників «реального» бізнесу та забезпечити ефективний взаємозв’язок між університетом та підприємством за моделлю «теорія – практика» та ін. І цей перелік далеко не повний.
Не претендуючи на комплексне та всебічне вирішення визначеної вище проблеми, в межах цієї статті висвітлимо досвід удосконалення підготовки економістів стратегічного спрямування (на прикладі одного з провідних вищих навчальних закладів України – КНЕУ імені Вадима Гетьмана) та окреслимо ймовірні перспективи модернізації української вищої школи в сфері підготовки економістів нового покоління – покоління економіки знань.
Сьогодні знання для передових компаній є головним джерелом конкуренції, а економіка з машинно-інтенсивної трансформується в знання-інтенсивну, що базується на швидкому накопиченні і ефективному використанні знань. Масове впровадження знань у виробничий процес, який вже неможливий без знань та управління ними, породжує знаннєстворений продукт, характеристики якого значно відрізняються від масових продуктів індустріального виробництва. У знаннєствореному продукті найбільшу цінність має нематеріальна складова, яка свідчить про доступність його володаря до нових знань, інформації, навіть мудрості, що надає йому імідж користувача цінностями, які створені знаннями.
За таких умов освіта як потенційна можливість і знання як головний продукт освіти стають сьогодні визначальними стратегічними чинниками розвитку суспільства. В рамках концепції сталого розвитку знання стає тією основою, яка дозволить реалізувати імператив виживання людства [8, с. 12].
Подібні цивілізаційні трансформації зумовлюють усвідомлення вищими навчальними закладами свого нового положення на світовому ринку освіти, визначення своїх конкурентних переваг, зміни ставлення до процесу навчання як з боку студентів, так й з боку викладачів. Як стверджують фахівці [9], збереження сучасним університетом лідируючого положення на ринку освітніх послуг неможливо без міцних і довгострокових відносин з випускниками та зовнішніми організаціями, що дозволяє здійснювати моніторинг змін на ринку праці. Зміни у змісті навчальних дисциплін мають відбуватися на основі дослідження потреб цільового ринку університету та супроводжуватись засвоєнням нових технологій і методів навчання. Зміщення акцентів у навчальному процесі з аудиторного навантаження на ефективну організацію самостійної роботи зумовлює необхідність розробки нових вимог до навчально-методичного забезпечення самостійної роботи, зміни системи оцінки знань, а також спеціальної підготовки викладачів. За яскравим виразом російських колег [10], «від навчання у присутності та під контролем викладача треба переходити до такої організації навчального процесу, яка б передбачала відповідальність самого студента за якість та результати навчання». А це, у свою чергу, вимагає створення нової системи мотивації та управління змінами.
Стратегічне управління та освіта: формування нового покоління менеджерів
Підготовка фахівців зі стратегічного менеджменту, які б відповідали вимогам «нової економіки» – економіки знань – ключове завдання сучасної вітчизняної системи вищої економічної освіти, для вирішення якого, на наше переконання, необхідно поряд з класичною теоретичною підготовкою забезпечити використання так званих активних форм пізнання: дискусій з актуальних проблем економіки та управління, ділових на рольових ігор, аналізу практичних ситуацій (кейсів) тощо. Однак не менш важливим (а можливо – найважливішим) у процесі виховування ефективного менеджера є розвинення стратегічного мислення як такого, що забезпечує бачення перспектив розвитку подій у зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства та одночасно налаштовує на креативний підхід до формування неординарних управлінських рішень на основі повного застосування актуальних знань.
Якщо на початку ХХ століття кількість знань на планеті подвоювалась кожні 30 років, то сьогодні (за деякими оцінками) кожний рік знання оновлюються на 15% і більше [10]. Установку “освіта на все життя” змінила нова парадигма – “освіта через все життя”. Усе частіше для успішної кар’єри одного диплому стає недостатньо, особливо у бізнесі та політиці. Тому актуальні знання – своєрідні стратегічні активи сучасного фахівця, які внаслідок формування специфічних компетенцій дозволяють особистості набувати конкурентних переваг на ринку праці. Знання можуть бути визначені як розуміння, усвідомлення, знайомство з чим-небудь, що набувається шляхом дослідження, спостереження, а також у вигляді отриманого з часом досвіду. Це інтерпретація індивідуумом інформації, яка ґрунтується на особистісному досвіді, навичках та здатностях. У такому розумінні для актуальних знань мають бути притаманні усі ознаки стратегічності, а саме: 1) такі знання важко зімітувати та неможливо замінити; 2) вони є рідкими (за логікою «знаю-що», «знаю-як», «знаю-чому»); 3) вони є цінними. Отже сучасний фахівець у сфері стратегічного менеджменту – це, перш за все, людина зі стратегічним мисленням, яка озброєна актуальними знаннями та компетенціями.
У сфері навчання основним фактором, що стимулює зміни, є стрімке зростання потоку інформації. Це зростання відбувається такими темпами, що традиційні методи і сама система навчання вже не може з ним справитись. При таких темпах змін оновлення знань відбувається настільки швидко, що до кінця навчання в університеті знання встигають застаріти. Виникає необхідність постійного оновлення професійних знань – тобто безперервного навчання протягом усього життя. Вже недостатньо передати студентам певний обсяг знань, набагато важливішим стало навчити шукати та аналізувати необхідну інформацію, тобто навчити самому процесу отримання знань.
Процес постійного удосконалення та модернізації підготовки економістів не припиняється у КНЕУ імені Вадима Гетьмана вже майже останні десять років. Останніми роками автори цієї статті стали свідками та прямими учасниками розвинення стратегічного напрямку підготовки сучасних економістів, що набуло конкретного результату у вигляді нової магістерської програми «Стратегічний менеджмент» (керівник програми – заслужений діяч науки і техніки України, д.е.н., проф. Наливайко А.П.). Місія програми – сприяти росту конкурентоспроможності українських компаній на основі створення дієвих і ефективних команд та впровадження новітніх управлінських технологій і відповідних ним механізмів організації і управління підприємством. Тому основна мета підготовки фахівців по програмі «Стратегічний менеджмент» – виховання висококласних фахівців, здатних мислити стратегічно, навчатися завжди і будь-де, бути компетентними у питаннях формування стратегії і тактики поведінки підприємства на ринку [11].
Спеціалізація фахівців за програмою «Стратегічний менеджмент» забезпечується трьома навчальними дисциплінами: «Стратегічний процес на підприємстві», «Стратегічні партнерства підприємств» і «Управління знаннями підприємства». Слід наголосити, що вибір дисциплін спеціалізації не був випадковим. Дисципліна «Стратегічний процес на підприємстві» за своїм призначенням і змістовим наповненням являє собою органічне поєднання теорії стратегічного менеджменту і практики ефективного впровадження підприємствами бізнес-політики за умов турбулентних змін їх сучасного зовнішнього середовища. У курсі систематично і всебічно представлений весь процес стратегічного управління – від виявлення і оцінки наявних передумов успішного довгострокового розвитку підприємства до впровадження стратегії в життя з відстеженням результатів її реалізації. Впровадження дисципліни «Стратегічні партнерства підприємств» зумовлено, насамперед, потребою у набутті фахівцями з економіки підприємства знань про використання „на користь” підприємства можливостей, що відкриваються за умов зміни природи конкурентного середовища, а також отримання вмінь і навичок застосування дієвих важелів і механізмів застосування теоретичних концепцій формування і використання партнерських відносин в практичній діяльності вітчизняних підприємств для досягнення ними своїх стратегічних цілей. Метою опанування дисципліни є набуття навичок виявлення й оцінки можливостей успішного розвитку підприємств шляхом формування й участі в стратегічних партнерствах різних типів і різновидів. Нарешті, дисципліна «Управління знаннями підприємства» призвана сформувати у студентів компетенції у сфері створення корпоративної стратегії управління знаннями, реалізація якої сприяє підвищенню ефективності використання всіх організаційних ресурсів та зниженню втрат від невикористаних інтелектуальних активів. Остаточно цільовою настановою управління знаннями є прирощення рівня організаційних компетенцій та загальної ефективності підприємства [11].
Органічне поєднання теорії і практики стратегічного менеджменту робить цю магістерську програму невід’ємною складовою виховання сучасного фахівця з економіки. Викладання навчальних ґрунтується на синтезі знань, вмінь і навичок, отриманих при вивченні інших дисциплін бакалаврського і магістерського рівнів та зорієнтоване на засвоєнні студентами теоретичних засад і методичного інструментарію формування ефективного механізму формування і реалізації стратегії на підприємстві.
Викладачами кафедри стратегії підприємств розпочато масштабний процес розробки сучасного навчально-методичного забезпечення дисциплін магістерської програми «Стратегічний менеджмент». Слід зазначити, що ця робота ведеться з урахуванням нових вимог ринку освітніх послуг (про які вже зазначалося вище): активно застосовуються інформаційні технології та методи візуалізації інформації; запроваджуються активні методи навчання (ділові та рольові ігри, кейс-метод, дискутування про сучасні тенденцій у сфері стратегічного менеджменту тощо); розробляються принципово нові навчальні підручники.
Хотілось би коротко зупинитися на набутому нами досвіді написання навчального посібнику з дисципліни «Стратегічний процес на підприємстві» за новою (порівняно з поширеною у вищій школі) структурою та змістовним наповненням. Посібник містить дві частини. У першій викладені теоретичні та методичні засади стратегічного процесу на підприємстві. У другій частині посібника запропоновані практичні та ситуаційні завдання, виконання яких дозволяє не тільки закріпити та поглибити теоретичні знання, але й набути практичних навичок застосування методичного інструментарію розробки та прийняття стратегічних рішень підчас самостійного опанування курсу. У чому особливості такого підходу до структуризації посібника?
Досвід роботи в аудиторії зі студентами-магістрантами КНЕУ імені Вадима Гетьмана та спілкування з успішними представниками українського бізнесу змусив нас відійти від традиційних форм подання навчального матеріалу Зокрема, замість традиційного текстового викладення теоретичного матеріалу, нами застосовано слайд-курс, який у формі візуалізації інформаційного масиву дозволяє не тільки донести до читача основні положення предмету, але й використовувати цей матеріал підчас роботи в аудиторії, сприяє інтенсифікації роботи слухачів на лекції та, одночасно, зосереджує їхню увагу на найважливіших моментах дисципліни.
Інновації в освіті: відповідь на виклики економіки знань
На наше переконання, виклад текстової інформації, що містить ключові положення теми свідомо «звужує» когнітивні границі тієї чи іншої проблематики та налаштовує студента на запам’ятовування «правильної» (з погляду викладача або автора посібника) точки зору. У такому контексті відповідної зміни потребують й контрольні завдання, основним призначенням яких має стати не просто виявлення «нормативних» знань з дисципліни, а перш за все – формування вміння комбінувати та синтезувати нове знання. Наш девіз у цьому напрямку: «щоб отримати правильні відповіді – ставте правильні запитання».
Дотримуючись наведеної логіки, ми вважаємо за доцільне запропонувати в якості другої частини цього посібника своєрідний тренінг-курс. Причому використовуючи термін «тренінг», ми вкладаємо в нього потрійний сенс: формування знань («що?») – формування вмінь («як?») – формування мислення («для чого?»). На реалізацію першої компоненти цієї тріади – формування знань («що?») – спрямовано комплект матеріалів хрестоматії зі «Стратегічного процесу на підприємстві».
Відбираючи статті для включення у хрестоматію, ми керувалися такими міркуваннями. По-перше, внаслідок бурхливого розвитку сучасної управлінської науки більшість питань, що вивчаються у межах стратегічного менеджменту, слід визнати дискусійними. Тому, на наше переконання, основним завданням ефективного навчального процесу має стати пошук студентами власних рішень та формування власних точок зору на ключові проблеми стратегічного управління. Ми лише провокуємо дискусію, пропонуючи для обговорення окремі (часто нестандартні) погляди провідних фахівців, визнаних авторитетів у сфері стратегії підприємства та науковців, небайдужих до проблем стратегічного менеджменту.
По-друге, «Стратегічний процес на підприємстві» є новою навчальною дисципліною, яка знаходиться на стадії становлення та ще потребує більш глибокого осмислення в контексті розвитку соціально-економічних та політико-регулятивних процесів в Україні (що залишається вірним для більшості дисциплін управлінського циклу) . Тому ми не готові взяти на себе відповідальність у формулюванні «непорушних» теоретичних та методичних засад формування та реалізації стратегії на вітчизняному підприємстві. Отже, нашу місію ми бачимо в окресленні своєрідного «кола напруги» для створення підґрунтя стратегічного мислення слухачів курсу.
По-третє, ураховуючи вище наведене, при відборі статей для включення їх до хрестоматії ми виходили з необхідності донести до тих, хто буде вивчати дисципліну «Стратегічний процес на підприємстві», не тільки погляди всесвітньо визнаних гуру менеджменту, але й нашу авторську позицію з окремих проблем стратегічного менеджменту.
Таким чином, хрестоматію укладено на матеріалах зарубіжних та вітчизняних «стратегістів» – теоретиків і практиків від стратегії, а також видержки зі статей авторів цього посібника та наших колег по кафедрі стратегії підприємств КНЕУ імені Вадима Гетьмана.
Другу компоненту тренінгової підготовки слухачів дисципліни «Стратегічний процес на підприємстві», а саме – формування вмінь («як?») складають: 1) наведені в посібнику практичні ситуації (кейси), під час обговорення яких необхідно використати набутий в ході вивчення теоретичної частини курсу методичний інструментарій та продемонструвати здатність аналізувати вихідні дані, а головне – синтезувати отримані результати для формування управлінських рішень; 2) аналітичне завдання для виконання у форматі індивідуально-групової роботи, метою якого є набуття практичних навичок проведення аналітичних досліджень щодо стратегічного аналізу та формулювання стратегії підприємства.
Нарешті третя компонента – формування мислення («для чого?») реалізується через проведення ділової гри, метою якої є формування цілісного, системного уявлення про реалізацію стратегічного процесу в економічній організації через ланцюг причинно-наслідкових зв’язків між її стратегічними цілями та результатами її діяльності.
Проте слід зазначити, що тренінгова підготовка з дисципліни «Стратегічний процес на підприємстві» не обмежується тільки визначеними вище трьома компонентами. Логічним продовженням процесу набуття студентами необхідних фахових компетенцій є робота в реальному секторі економіки – на підприємствах і в компаніях різних організаційно-правових форм та бізнес-профілів. Саме такий підхід забезпечує безперервність навчання, постійне самовдосконалення та саморозвинення особистості – якості, що мають бути притаманні сучасному фахівцю зі стратегічного менеджменту.
Отже, може констатувати, що сьогодні в Україні назріла нагальна та невідкладна потреба модернізації та розвинення підготовки економістів стратегічного спрямування, здатних прийняти виклики ХХІ століття – зростаюче інформаційне «напруження» в соціально-економічному середовищі країни і світу, глобалізацію та збільшення мобільності вітчизняних підприємств і компаній, ускладнення конкурентного середовища як такого. Відповідно виникають нові завдання перед вищою школою, яка має забезпечити підготовку фахівців нової формації. На цьому шляху основну увагу доцільно приділити зміщенню акцентів на посилення та активізацію ролі студента як повноправного суб’єкта навчального процесу шляхом посилення організації самостійної роботи, зміни концепції навчально-методичного забезпечення та активного запровадження новітніх дисциплін, спрямованих, перш за все, на формування стратегічного мислення та компетенцій сучасного економіста. Дотримання зазначених рекомендацій, на наше переконання, сприятиме скорішому та повному переходу України до нової формації економічного середовища, а саме – економіки знань.
Залишити відповідь