Скачать статью [PDF]

На сьогоднішній день інформаційні технології (ІТ) є важливим ресурсом та ключовим фактором успіху для підприємств, які конкурують в умовах «інформаційної економіки». Більш того, ІТ є на сьогоднішній день важливим фактором витрат, і вже тому інвестиції в ІТ та використання цих технологій в інформаційних системах потребують обережного планування з боку менеджменту. Слабкі місця в стратегічному інформаційному плануванні (СІП) можуть призвести до серйозних наслідків, таких як, втрата контролю над інвестиціями в ІТ тощо. Не дивлячись на практичну важливість СІП та наявність публікацій практиків, до цієї теми досі рідко звертаються у академічних виданнях. Дослідження все ще залишаються на початковій стадії, і в науковій літературі та наукових статтях залишається ще багато невирішених питань щодо мети, завдань, елементів та ключових факторів успіху процесу СІП. Такі вчені, як А.Ледерер та Г.Салмеа навіть заявили про «відсутність теорії стратегічного інформаційного планування» [4, с.239], тобто не існує ані єдиного бачення детермінант, завдань, процесів, результатів та принципів СІП, ані розуміння взаємозв’язку СІП із загальним успіхом компанії.

Ще один факт, який робить ситуацію для дослідників ще більш складною – розуміння СІП в академічній літературі інколи значно відрізняється від точок зору практиків. Так як тема СІП є практично важливою, вона інтенсивно обговорюється в практичних журналах більш широко, ніж в академічних виданнях, і слід зазначити, що конкретні стратегічні питання, які обговорюються в практичних виданнях не корелюють із такими в академічних.

Дослідженню проблем стратегічного інформаційного планування присвячені праці таких вчених, як Дж.Анг, Н.Шоу, Ф.Паврі, І.Браун, М.Дж.Ерл, Д.Фінк, Р.Гал’єрс, Р.А. Тойбнер, М.Моккер, К.Хільдебранд, А.Ледерер, Г.Валдшам, П.Вілль та інші. Слід зазначити, що в працях російських та відчизняних дослідеників тема стратегічного інформаційного планування розвинена не так повно, але можна назвати дослідників, які в тій чи іншій мірі приділяли увагу даному питанню, серед них: В.С. Єфрємов, А.Г.Михайлов, М.Румянцев та М.Зирянов.

Найбільш сучасні дослідження з проблеми СІП були проведені німецькими вченими Р.А. Тойбнером та М.Моккером, які на основі проведених інтерв’ю з керівниками ІТ-відділів крупних компаній німеччини спромоглись узагальнити процес та виокремити методологічний базис СІП та створення інформаційної стратегії для умовної фінансової  корпорації [6, с.20].

Серед російських дослідників найбільш вагомими з досліджуваної проблематики на наш погляд є публікації А.Г.Михайлова, який зазначає, що під «ІТ-стратегією» (як результатом СІП) часто розуміють досить різні речі. Більшість авторів, які є ІТ-директорами або ІТ-консультантами, під ІТ- стратегією (інформаційною стратегією) розуміють, довгостроковий план дій по інформаційному забезпеченню підприємства. Автор зазначає, що у російській та закордонній літературі він може виділити до сіми підходів до розробки  ІТ-стратегій [7].

Слід задзначити, що на сьогоднішній день в зарубіжних дослідженнях домінуючими є дослідження, які базуються на опитуваннях (фактично – результати опитувань практиків). Другий та ще більш важливий факт полягає у тому, що СІП та інформаційна стратегія на практиці виявляються багатогранними, суб’єктивними та часто нечіткими концепціями.

Дослідження ролі інформаційних систем в конкурентній боротьбі та взаємовідносин між бізнес-стратегією та інформаційними технологіями (ІТ) почались не меньш, як 25 років тому із дискусії наприкінці 1970-х, коли стратегічна релевантрість ІТ почала визнаватись фахівцями. Однак, це питання досі залишеється недослідженим та нерозвиненим в порівнянні із традиційними областями планування, такими як маркетингове та фінансове планування.

Хоча теоретична основа все ще досить обмежена, існує певна єдність у думках щодо елементів СІП та факторів, які впливають на цей процес. Наприклад, А.Ледерер та Г.Салмела описують СІП з точки зору його “входів, процесу та виходів”. Під терміном “входи”, вони не мають на увазі фактори, які приймають участь у процесі СІП, а фактори, які впливають на процес планування. Тому Р.А.Тойбнер та М.Моккер пропонують наступну подель для представлення стану дослідженості СІП (див. рис.1).

Враховуючи вищезазначене, СІП, на нашу думку, можна визначити як процес, в результаті якого формується інформаційна стратегія, яка є результатом рішень, що базуються на певному аналізі. Процес планування зазнає впливу з боку як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Саме аналіз елементів вищенаведеної моделі і є найбільш важливим завданням, яке необхідно вирішити дослідникам для подальших теоретичних досліджень практичних аспектів процесу СІП.

Рисунок 1. Базова модель вивчення СІП

Дуже важливим для дослідження визначених питань є вірне розуміння понятійно-категоріального апарату. Т.я. більшість категорій не є чітко визначеними ані у зарубіжній, ані у відчизняній науковій літературі, вважаємо за доцільне приділити увагу уточненню ключових понять.

Не можна не відзначити той факт, що в публікаціях із проблеми СІП понятття «ІТ-стратегія», «інформаційна стратегія» та «стратегія розвитку ІТ» є поняттями синонімічними, що вносить певну плутанину в категоріально-понятійний апарат. На нашу думкі більш релевантним є поняття «інформаційна стратегія».

Концепція інформаційної стратегії сприймається різними авторами досить по-різному. Одні розглядають інформаційну стратегію як план інвестицій в ІТ-інфраструктуру, інші вбачають в інформаційній стратегії довгостроковий план застосування ІТ; інші ж – план побудови структури інформаційної системи. Більше того, є група авторів, які прирівнюють інформаційну стратегію до плану ІТ-відділу підприємства. Загальна риса, характерна для цих поглядів на інформаційну стратегію – це чіткий фокус на ІТ та їх застосування. Цей фокус також знаходить своє вираження в таких категоріях як «стратегічне планування інформаційних систем (СПІС)» та «планування стратегії інформаційних технологій (ПСІТ)», які часто використовуються як синоніми СІП. ПСІТ підкреслює роль інформаційних та комунікаційних технологій як інструмента розповсюдження інформації та комунікацій в бізнесі, на використанні ІТ та їх організаційної інтеграції в бізнес. Також ПСІТ може виражати ще більший наголос на стратегічних інформаційних системах, тобто інформаційних системах, які забезпечують конкурентні переваги. Однак, Р.А.Тойбнер, М.Моккер та М.Дж.Ерл, точку зору яких ми цілком поділяємо, та деякі інші дослідники розглядають стратегії ІТ та інформаційних систем як елементи загальної інформаційної стратегії компанії. Цими авторами інформаційні системи та інформаційні технології розглядаються як частини інформаційної інфраструктури компанії, яка також включає інформаційні ресурси, які доступні компанії.

Дослідження з менеджменту інформаційних систем визначають декілька зон аналізу, які повинні прийматись до уваги в прпоцесі СІП.  Сюди включаються ІТ-обладнання та соціо-технічні інформаційні системи. Останні можуть розглядатись як організаційне втілення ІТ, які дозволяють спростити обмін інформацією для різноманітних цілей певної бізнес-одиниці. Деякі дослідники критикують підхід, який базується на вивченні сукупності компонентів інформаційної системи (ІС) та виступають за повернення до розгляду лише ІТ. Такий погляд не лише підкреслює роль інфомраційних ресурсів, але й привертає увагу до організаційних передумов забезпечення інформацією як відновлюваним та необхідним ресурсом. Всі ці передумови обробки інформації на підприємстві можуть бути акумульовані в понятті “інформаційна інфраструктура” (ІІС).

Рисунок 2. Зони аналізу в процесі СІП

Аналіз внутрішніх процесів обробки інформації повинен бути узгоджений з тими вигодами та ризиками, які можуть бути результатом зміни інформаційного середовища.

На наше переконання процес СІП не повинен бути ізольований від загального стратегічного процесу на підприємтсві. Скоріше, інформаційна стратегія (як результат СІП) та бізнес-стратегія повинні бути взаємно синхронізовані і в стратегічному сенсі повинні становити єдине ціле. Зв’язки інформаційної стратегії та бізнес-стратегії можна проілюструвати таким чином: з одного боку, бізнес-стратегія висуває свої вимоги до інформаційної стратегії; з іншого – ІТ можуть створювати нові можливості ведення бізнесу, які повинні бути прийняті до уваги в межах інформаційної стратегії. Більшість закордонних авторів стверджують, що недостатньо лише знати бізнес-стратегію компанії, закликаючи до глибинного розуміння причин (конкретних внутрішніх сильних та слабких сторін, зовнішніх можливостей та ризиків), які лежать в основі запропонованої бізнес-стратегії. Достовірна інформація щодо ключових факторів успіху, факторів зовнішнього середовища, можливостей та загроз, а також внутрішніх сильних та слабких сторін, які визначають можливі впливи альтернативних інформаційних стратегій на всю бізнес-стратегію (що проілюстровано тонкими стрілочками на рис. 2).

Надто узагальнена, але все ж таки корисна концепція, яка характеризує СІП була запропонована М.Дж.Ерлом, який розрізняє п’ять підходів до СІП. які можна назвати таким чином: «Породжений бізнесом», «Методичний», «Адміністративний», «Технологічний» иа «Організаційний» [1, с.185].

Консультанти також запропонували декілька методик СІП. Серед найперших та загальновідомих методик можна назвати Планування Бізнес Систем компанії IBM або Стратегічне Планування Інформації Джеймса Мартіна. Однак, емпіричний досвід показав, що дані методики часто не відповідають вимогам та реаліям правтики та життя і не виправдовували очікувань топ-менеджменту.

Слід відзначити підхід Р.А.Тойбнера та М.Моккера щодо структуризації інформаційної інфраструктури (ІІС)  компанії, яка повинна бути доповнена плануванням інформаційних ресурсів та задачами використання та підтримки ІІС. Таким чином даний комплекс завдань «організується в інформаційну функцію (ІФ)» [6]. Схема загальної інформаційної системи підприємства наведена на рис.3

Рисунок 3. Розділи інформаційної стратегії

Можна зауважити, що за даним підходом інформаційна стратегія є фундаментальним та довгостроковим планом майбутнього розвитку ІІС та ІФ.

У відчизняній же практиці, як вказує в своїх публікаціях А.Михайлов, єдино методу не існує. Дослідник зазначає, виходячи із практичного досвіду СІП в російських компаніях, що можно виділити наступні підходи менеджерів до СІП та прозробки інформаційної стратегії компанії [8]:

1. Відсутність як бізнес- так і інформаційної стратегії. Такий підхід, на жаль, зустрічається в більшості російських організацій;

2. Планування технічних та/або програмних засобів;

3. «Авангардистський». Цей підхід полягає в періодичних спробах впровадження останніх досягнень в сфері обробки інформації і комунікацій: e-busіness, mobіle commerce та ін.;

4. Ключові фактори успіху (КФУ). Передбачається, що ІТ повинні підтримувати ключові фактори успіху організації;

5. Інформаційна стратегія визначається стратегією бізнесу. В рамках даного підходу ІТ-стратегія повинна плавно випливати зі стратегії підприємства, його місії, бачення, цілей і завдань;

6.  «Вирівнювання» ІТ-стратегії й стратегії бізнесу. Передбачається, що ІТ-стратегія не тільки підтримує стратегію підприємства, але й впливає на неї;

7. Галузеві підходи, які полягають в досить специфічному розумінні ІТ-стратегії для державних установ і інформаційних фірм;

Зауважимо, що як показує практика, у порівнянні з вартістю технічних і програмних засобів, витрати на розробку й реалізацію інформаційної тратегії навряд чи перевищать кілька відсотків ІТ-бюджету, а проблеми через  відсутність стратегії, або її неякісної розробки, будуть набагато більшими. У той же час, інформаційна стратегія, розроблена і оформлена за всіма правилами, але втілена на підприємстві, на якому немає формалізованої бізнес-стратегії навряд чи приведе до бажаних результатів.

Відсутність чіткої і зрозумілої теоретичної бази СІП спричинює надлишкове різноманіття підходів та методів розробки інформаційної стратегії та неузгодженість поглядів на сутність як СІП, так і поняття «інформаційної стратегії». Крім того, спроби використовувати на практиці серйозні й складні методи на відчизняних підприємствах, які не мають навіть регулярного менеджменту, не говорячи про стратегічне планування, не може бути результативним. Чимало аспектів проблеми СІП на підприємстві залишаються відкритими, в тому числі і питання методологічного обгрунтування процесу СІП на підприємстві. Для успішного використання даного інструментарію в реальному бізнесі, ці питання потребують уточнення і розв’язання в наших подальших дослідженнях.

Список використаних джерел

1. Earl, M. J.: Approaches to Information Systems Planning. Experiences in strategic information systems planning. In: Galliers, R. D.; Leidner D. E. (eds.): Strategic Information Management: Challenges and Strategies in Managing Information Systems. 3. ed. Oxford et al. 2003.
2. Jane C. Linder Uncover Hidden Competitive Value Using Information Strategy // Сайт в Інтернеті: http://www.accenture.com/Global/Research_and_Insights/Outlook/By_Alphabet/UncoverStrategy.htm
3. Jane C. Linder Uncover Hidden Competitive Value Using Information Strategy // Сайт в Інтернеті: http://www.accenture.com/Global/Research_and_Insights/Outlook/By_Alphabet/UncoverStrategy.htm
4. Lederer, A. L.; Salmela, H.: Toward a theory of strategic information systems planning. In: Journal of Strategic Information Systems,  №5 (1996).
5. Royal Holloway, University of London – Information Strategy 2005-2010 // Сайт в Інтернеті:  http://www.rhul.ac.uk/FOI/Information-strategy.pdf
6. Teubner, R. A.; Mocker, M.: Strategic Information Planning – Insights from an Action Research Project in the Financial Services Industry. Working Paper No. 3, European Research Center for Information Systems. Eds. Becker, J. et al. Münster, April 2005.
7. Михайлов А. Разработка ИТ-стратегий // Сайт в інтернеті: http://alex.mikhailov.ru/Publications/IT-strategy-2003/index.htm
8. Михайлов.А. Разработка ИТ-стратегий: российские и зарубежные подходы // Сайт в Інтернеті: http://www.info-strategy.ru/approaches.htm

Скачать статью [PDF]

В умовах сучасного гіпердинамічного середовища господарювання  одним із основних завдань успішного розвитку компаній і підприємств різних типів і бізнес-профілів є підтримка процесу постійного якісного вдосконалення структурного й функціонального змісту господарюючої системи, що дозволяє досягати такого її економічного стану, при якому вдається гарантовано забезпечити виконання зобов’язань перед працівниками, зовнішніми контрагентами й державою з урахуванням реалізації в повному обсязі інтересів власника підприємства [1]. Для вдалого виконання цього завдання перед кожною компанією постає проблема пошуку способів якісного управління інформаційними ресурсами та створення єдиного інформаційного простору для забезпечення її стійкого розвитку. Як cутверджують відомі норвезькі вчені К’єлл А. Нордстрем і Йонас Ріддерстралє, «проблема більшості організацій – не в тому, що вони мало знають, а в тому, що вони не знають, що саме вони знають. Знання розкидані по всій організації, і нікому не відомо, скільки їх, як і куди вони переміщаються, де вони зберігаються і який насправді інтелектуальний потенціал компанії» [2, с. 165]. Саме цим зумовлено активне розгортання широкого фронту сучасних наукових досліджень у напрямку формування та розвинення теоретико-методичних та прикладних засад інформаційного забезпечення розвитку сучасних компаній.

Останнім часом науковою спільнотою активно вивчаються та досліджуються окремі аспекти значення інформації та інтелектуальних ресурсів при забезпеченні конкурентоспроможності компаній [3], місця та ролі інформаційних технологій в системі менеджменту на підприємстві [4], способів управління інформаційними ресурсами та запровадження стратегічних рішень на основі та з використанням інформаційних технологій для забезпечення успішного розвитку підприємств [5].

Проте, незважаючи на численні розробки, залишаються невирішеними такі аспекти інформаційного забезпечення розвитку сучасної компанії, як критерії відбору управлінської інформації з урахуванням її релевантності, теоретичні та методичні засади створення системи управління інформацією на підприємстві, методологічні основи інтеграції суто інформаційних (у техніко-технологічному контексті) та  суто менеджерських (в управлінському контексті) механізмів забезпечення стійкого розвитку компанії. І цей перелік далеко не повний.

Ураховуючи багатоаспектність обраної для дослідження теми, вважаємо за мету цієї статті визначення характерних особливостей інформаційного забезпечення розвитку сучасної компанії та порівняльну характеристику найбільш поширених інформаційних технологій, що застосовуються у т.ч. українськими компаніями для забезпечення їх стійкого розвитку в умовах динамічного середовища господарювання.

Зрозуміло, що здійснення управління неможливо без інформації як ключового ресурсу для перебігу відповідних процесів (планування, організації, мотивації, контролю) в компанії. Для адекватного і актуального інформаційного наповнення цих процесів в сучасних умовах конче необхідне свідоме створення в компанії єдиного інформаційного середовища, яке б поєднувало принципи і механізми інформаційного забезпечення прийняття стратегічних і тактичних управлінських рішень. Ураховуючи, що домінуючою концепцією розвитку сучасної компанії залишається концепція стратегічного управління, при формуванні інформаційного середовища компанії наявність відмінностей інформаційного забезпечення процесу розробки стратегії та прийняття стратегічних рішень на різних фазах і етапах стратегічного управління (табл. 1 – адаптовано за [4]).

Таблиця 1. Потреба в інформації на різних фазах та етапах стратегічного управління

Таким чином, інформаційне забезпечення розвитку компанії на засадах стратегічного управління в загальному виді відбувається з використанням зовнішніх і внутрішніх показників про стан та динаміку конкурентних переваг компанії, які утворюють стратегічну інформацію.

Сучасний бізнес вирішує триєдине завдання: по-перше, необхідно встановлювати більш тісні відносини з постачальниками й замовниками; по-друге, підвищувати рівень власної операційної ефективності; по-третє, підвищувати конкурентоспроможність продукції, яка випускається. Виконання першого завдання забезпечується системами підтримки відносин (зокрема SCM і CRM), які одержують все більше поширення. Для виконання другого завдання – підвищення рівню операційної ефективності зростаючої популярності набувають системи ERP. А от завдання підвищення конкурентоспроможності продукції компанії поки не має достатнього комплексного інформаційного забезпечення і тому є об’єктивні причини (високий ступінь комплексності відповідних рішень, поліваріантність досягнення цілей, відсутність єдиних підходів до стандартів якості різних продуктів тощо).

З одного боку на ринку інформаційних послуг існує безліч програмних продуктів, які в значній мірі здатні заповнити прогалини в інформаційних технологіях компаній. Але впровадження програмного забезпечення не дасть позитивних результатів без попередньої підготовки й налаштування організаційної системи, її узгодження з конфігурацією бізнес-процесів і формальною структурою компанії. Отже постає проблема інтегрування програмних продуктів у систему управління компанією.

Один з можливих варіантів дієвої оргсистеми інформаційного обслуговування підприємства, що об’єднана з технологією оперативного управління бізнес-процесами описана Б. Бармаковим [5]. Подібна система здатна: 1) контролювати стан робіт і результати по найважливіших напрямках поточної діяльності; 2) забезпечувати компанію відповідною (з точки зору наявності) релевантною інформацією; 3) регулювати рух інформаційних ресурсів для використання в цільовій діяльності відповідно до напрямків і ритмів бізнес-процесів; 4) оперативно витягати інформацію з величезного масиву різнорідних джерел для поточних і перспективних завдань управління; 5) акумулювати, аналізувати й узагальнювати документований досвід професіоналів, перетворюючи його в загальнодоступний корпоративний інтелект; 6) упорядковувати діяльність, пов’язану з розвитком інформаційної системи. Створення подібної підсистеми управління сприятиме, на наше переконання, реалізації принципу збалансованості загальної системи управління компанією, що позначається у трьох аспектах [6, с. 67]: 1) збалансованість конфігурації елементів системи управління; 2) збалансованість системи управління в цілому із внутрішнім середовищем; 3) збалансованість системи управління в цілому із зовнішнім середовищем.

Які ж інформаційні продукти та технології застосовуються сучасними компаніями для забезпечення їх стійкого розвитку?

Найбільш простими та поширеними є системи електронного документообігу (СЕД), що дозволяють вирішувати всі типові завдання для роботи з документами – реєстрація і введення документів, пошук документів, обмін документами, створення звітів, ведення архіву, встановлення прав доступу до окремих документів та системи в цілому.

Але інформаційні потреби сучасних підприємств і компаній не вичерпуються тільки обміном даними. Фінансові установи аналізують внутрішню звітність банку, бюджет, активи, пасиви й клієнтську базу, контролюють роботу філій. Торговельні організації досліджують продаж у розрізі номенклатури товарів і торговельних марок, аналізують тенденції динаміки продажу товарів за певний період часу. Виробничі підприємства контролюють відвантаження товарів по сотнях показників номенклатури, проводять звірення податкової звітності. В умовах клієнтоорієнтованої економіки важливого значення набуває аналітика відносин із клієнтами й конкурентами, аналітика в сфері персоналу. Маркетингові й консалтингові фірми надають звіти про дослідження ринку своїм клієнтам. Різні інформаційні агентства, інвестиційні компанії, електронні біржі, Інтернет-магазини, фонди надають своїм клієнтам усілякі звіти та аналітичні огляди. Державні організації, накопичуючи в сховищах даних величезні масиви, використовують ці дані для аналізу, наприклад, структури населення країни або регіону в різних розрізах, кадастру земель, паспортів підприємств і т.п.

Для задоволення зростаючих інформаційних потреб сучасних компаній та забезпечення ефективності управлінням бізнесом використовують так звані системи імітаційного моделювання та бізнес-аналітики (Busіness Іntellіgence – BІ), що поєднують процеси збору даних, аналізу, моделювання й прогнозування. Одержувані за їх допомогою оперативні й достовірні дані допомагають не тільки підвищувати поточну продуктивність робіт і якість планування, а й знаходити нові способи використання таких активів, як знання персоналу, цінність клієнта, ефективні мережі бізнес-партнерів, можливі джерела інновацій.

Більш складні та комплексні завдання дозволяють вирішувати інструменти BІ для поглибленої роботи з даними на основі технологій аналітичної обробки даних OLAP (On-Lіne Analytіcal Processіng). Саме можливість аналізу даних в інтерактивному режимі відрізняє OLAP-системи від систем підготовки регламентованих звітів. У формулюванні родоначальника OLAP Е. Кодда визначальною особливістю інтерактивної обробки є можливість “поєднувати, переглядати й аналізувати дані з погляду множинності вимірів, тобто найбільш зрозумілим для корпоративних аналітиків способом” [].

Поряд OLAP-системами для підтримки складних управлінських рішень різними організаціями промислової, торговельної, фінансової, наукової сфери та сфери послуг застосовуються інші інструменти ВІ – зокрема системи з видобутку даних (Data Mіnіng) і потужні статистичні пакети [7], що дозволяють здійснити швидкий доступ до численних експериментальних даних і бібліотек програм, а також тестувати й проводити складні різноманітні розрахунки, моделювати поведінку складних систем. Однією з найбільш важливих переваг навчальних середовищ, побудованих з використанням Data Mіnіng, виступає можливість пошуку схованих закономірностей – знань, які об’єктивно існують, але суб’єктивно ще невідомі для тих, кого навчають. Отже простежується зв’язок між інформаційним забезпеченням та сучасною концепцією управління знаннями на підприємстві [3].

Методи, застосовувані в системах BІ, дозволяють реалізувати так званий закон Паретто, відповідно до якого 80% прибутку приносить 20% видів діяльності. Переваги, які одержують фахівці у вигляді наочної й актуальної картини бізнесу по різних аспектах діяльності підприємства на основі виявлення динаміки й залежностей показників, цим не вичерпуються. Системи BІ дозволяють також проводити пошук схованих закономірностей і прогнозувати ймовірні тенденції.

Проте впровадження в систему управління компанією корпоративних систем BІ пов’язано з чималими труднощами (табл. 2 – укладено за [7, 8]).

Таблиця 2. Основні бар’єри впровадження корпоративних систем BІ

Як свідчить досвід успішних компаній [9], подолати визначені барєри дозволяє ретельно розроблений проект впровадження системи ВІ, який має включати шість основних етапів: 1)  обґрунтування стратегії BІ-проекту й установлення необхідних значень показників повернення на інвестиції (ROІ); 2) проектування BІ-інфраструктури; 3) створення сховищ даних; 4) впровадження стандартного програмного забезпечення для витягу даних і генерації звітів; 5) впровадження спеціалізованих рішень (наприклад, по візуалізації даних або для прогнозування); 6) пілотний проект. Важливо, що реалізація такого проекту не є лінійним процесом, а сам проект повинен постійно мінятися, відбиваючи ситуацію на даному підприємстві й на ринку. Кожна організація повинна для себе визначити: що саме вона вкладає в поняття BІ й рішення яких завдань на цій основі може принести їй конкурентні переваги.

Беручи до уваги надзвичайну важливості інформації для сучасного бізнесу, на сьогоднішній день нам вбачається недостатнім обмежуватись лише регламентацією якості та часу надходження інформації до менеджерів і фахівців в межах підприємства, як це пропонується робити в межах інформаційного менеджменту [10]. Вважаємо за доцільне наполягати на необхідності запровадження нового підходу до управління одним з найцінніших стратегічних активів сучасної компанії, в основу якого буде покладено концепцію інформаційної стратегії компанії, за допомогою якої регламентується спосіб використання інформації для створення вартості у динамічному бізнес-середовищі.

Виходячи з поставленої в межах цієї статті мети дослідження інформаційного забезпечення розвитку компанії та з урахуванням вище наведеного, вважаємо за необхідне зробити такі висновки.

По-перше,  до характерних особливостей інформаційного забезпечення розвитку сучасної компанії слід віднести: а) переосмислення значення, ролі та місця інформації в системі стратегічних активів компанії; б) широкий набір технічних рішень створення дієвих та ефективних ВІ систем комплексного характеру; в) необхідність органічного інтегрування програмного забезпечення управлінських та інших рішень на українських підприємствах в систему їх управління на засадах побудови збалансованої системи управління компанією.

По-друге, оглянувши основні засади найбільш поширених інформаційних технологій, що використовуються сучасними компаніями для забезпечення сталого розвитку, необхідно констатувати, що найпростіші програмні рішення (незважаючи на їх широке використання та доволі активне поширення в практиці господарювання вітчизняних компаній) поступово втрачають свою актуальність у контексті набуття компаніями нових конкурентних переваг. На порядку денному – потреба у комплексних інформаційних технологіях, здатних забезпечити досягнення стратегічних цілей компанії та покращити її конкурентний статус в динамічному ринковому середовищі.

Література

1. Тишаев В.В Информационная составляющая экономической безопасности хозяйствующих субъектов и ее значение для обеспечения устойчивого развития национальной экономик // Адрес документа в Интернет: http://www.bali.ostu.ru/umc/arhiv/2007/1/Tishaev.doc
2. Нордстрем К. А., Риддерстрале Й. Бизнес в стиле фанк. Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге. — 2003.
3. Мильнер Б.З., Румянцева З.П., Смирнова В.Г., Блинникова А.В. Управление знаниями в корпорациях: Учебное пособие / Под ред. Д-ра эконом. наук, проф. Б.З.Мильнера. – М.: Дело, 2006. – 304 с.
4. Информационное обеспечение стратегического управления и планирования // Адрес документа в Интернет: http://www.stplan.ru/articles/theory/stplinfo.htm
5. Бармаков Б. Роль информационного обеспечения в управлении компанией // Управление компанией. – 2007. – №2.
6. Востряков О.В. Збалансована система управління підприємством як засіб досягнення його цілей // Економіка підприємства: теорія та практика: Зб. мат. Міжнар.  наук.-практ.  конф.  23-24  березня  2006 р.  / Відп. за вип.. Г.О. Швиданенко. – К.:КНЕУ, 2006. – С. 66-68.
7. Андрусенко Т. Современный анализ данных: общие вопросы BI // Корпоративные системы. – 2005. – №2.
8. Кононенко А. С. Business Intelligence: причины провалов и правила успеха //Корпоративные системы.- 2005.- № 1.
9. Шаку Атре Успех надо подготовить // Директор информационной службы. – 2003.  - № 11.
10. Твердохліб М. Г. Інформаційне забезпечення менеджменту: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. — К.: КНЕУ, 2002. — 224 с.

(“Управління інформацією в сучасному бізнесі: стратегічний аспект”)

Скачать статью [PDF]

Останнє десятиріччя охарактеризувалося значним підвищенням важливості інформації в усіх сферах людського життя. Епоха переходу від індустріальної (коли боротьба ведеться за доступ до ресурсів) до постіндустріальної (коли ключовим стає володіння інформацією)  економіки зумовила виникнення та поширення інформаційного підходу в економіці.

Дослідження економічних процесів на засадах інформаційного підходу дало змогу подивитись на економіку як на гігантську інформаційну мережу з власними внутрішніми вузлами – підприємствами, що виробляють інформацію та водночас є її споживачами й посередниками у процесі її передавання [1].

В умовах сучасного  гіпердинамічного зовнішнього середовища одним із способів якісного підвищення конкурентоспроможності підприємства може стати раціональне управління інформаційними ресурсами. Коли інформація трактується як найважливіший та рідкісний ресурс, як елемент економічного потенціалу фірми, ефективне використання якого зумовлює досягнення її стратегічних цілей, виникає проблема визначення та формування кожним підприємством своєї інформаційної стратегії.

Дослідженню проблеми економічної сутності інформації присвячені праці таких економістів та соціологів, як Дж.Стиглера, К.Ерроу, Р.Коуза, Д.Белла, Е.Тюффлера, В.Інозємцева, Е.Маймінеса, К.Вальтхаут, О.Дьоміна. Зокрема, К.Ерроу в своїх дослідженнях визначив такі ключові тези: інформація має економічну цінність; отримання і передавання інформації пов’язане з певними витратами; інформаційна складова економічної системи є універсальним ресурсом і має вирішальне значення у виробництві товарів і послуг [2]. Не залишаються в стороні від проблеми управління інформацією й українські вчені. Наприклад, В.М.Гужвою визначено поняття економічної інформації як сукупності відомостей про соціально-економічні процеси, що слугують для управління цими процесами і колективами людей у виробничій і невиробничій сферах [3, 4].

Певні спроби розв’язати визначену проблему можна віднайти і в працях із суміжних наук. Так, з позицій маркетингового підходу Л.Ф.Єжова зазначає, що «…ціль інформаційного маркетингу — знайти відповідність між можливостями інформаційних структур і потребами споживачів цільового ринку. Зробити це можна тільки з допомогою систематичних досліджень зовнішнього та внутрішнього середовищ фірми. Застосування маркетингового дослідження інформаційними структурами обмежене галуззю вивчення інформаційних потреб, вибором ключових сегментів ринку» [5]. Дослідження інформаційної взаємодії підприємств спираються на поняття «інформаційна політика», під якою С.Е.Зуєв, наприклад, розуміє «спосіб використання наявних інформаційних потоків та ресурсів з боку різних інституційних суб’єктів» [6]. Також, вказуючи на появу у другій половині ХХ ст. особливого роду простору («інформаційного простору»), С.Е.Зуєв пояснює популяризацію та широке використання інструментарію стратегічного планування як результат необхідності постійного пристосування організації до швидкоплинного оточення, інформаційна ємність якого постійно збільшується [6]. У стратегічному контексті Джейн Ліндер вказує на факти цілеспрямованого використання компаніями інформації для досягнення їх стратегічних цілей шляхом ефективного використання джерел інформації для зміцнення конкурентної позиції [7].

Можна констатувати, що в сучасній економічній теорії та бізнес-практиці вже сформувалося чітке розуміння того, що для нормального функціонування організації будь-якого масштабу недостатньо мати для виробницт­ва тільки необхідні матеріальні, фінансові і людські ресурси. Головне необхідно мати інформацію про способи ефективного поєднання матеріальних та нематеріальних ресурсів, внаслідок чого створюються стійкі конкурентні переваги. Тому інформація, інформаційні ресурси нині розглядаються як окрема економічна категорія.

Узагальнюючи існуючи погляди на природу інформації в контексті управління підприємством інформаційні ресурси можна визначити як увесь обсяг інформації, що є в інформаційній системі підприємства [3].

Сучасна економічна організація повинна мати певну стратегію стосовно інформації. Це дозволяє відрізняти забезпечуючи технології, що є основою поточної підприємницької діяльності, від таких, що забезпечують підприємству стійкі конкурентні переваги, тобто створюють нові ділові можливості, або дозволяють уникати ризиків в майбутньому. Подібна стратегія повинна реалізовуватись через відповідний управлінський механізм формування адекватного професійного складу своїх співробітників та їх ефективної організації для отримання позитивних результатів бізнес-діяльнос­ті.

Однак слід визнати, що надзвичайно мала кількість економічних організацій, зокрема – українських, мають формалізовані інформаційні стратегії такого роду, якими можна керуватися при виборі напрямків розвитку. Не секрет, що об’єктивною вимогою успішного довгострокового розвитку сучасного підприємства є перспективне бачення та стратегічне мислення. Проте гнучкість економічної поведінки організації як така (без відповідного оформлення та  супроводження та   процесів прийняття управлінських рішень) залишається привабливою, але лише мисленою конструкцією, що не здатна забезпечити реальні результати діяльності. У такому контексті свого вирішення вимагають такі актуальні завдання, як уточнення суті інформаційної стратегії підприємства, визначення її теоретичних засад та розробки практичних рекомендацій щодо її реалізації. Залишається відкритим питання про місце й роль інформаційної стратегії в стратегічному наборі підприємства.

Ураховуючи складність та багатогранність поставленої проблеми, в межах цієї статті сконцентруємо увагу на дослідженні сутність інформаційної стратегії підприємства, а також виявимо та узагальнимо емпіричний досвід її розробки та впровадження іноземними компаніями.

Дослідники відзначають, що однією з ознак глобального соціально-культурного перевороту другої половини ХХ ст. є не стільки багаторазове збільшення кількості доступної інформації, скільки поява особливого простору, в якому починають з’являтися специфічні форми поведінки та діяльності, які якісно відрізняються від тих, що існували на попередніх етапах суспільного розвитку [6]. На наше переконання, адекватно цим змінам змінюється і поведінка компаній і підприємств. Так процес стратегічного планування (суть якого, на нашу думку, сьогодні полягає в постійному пристосуванні компанії до зростаючої соціально-економічної поліморфії оточуючого середовища), передбачає роботу із все більш місткими та швидкими інформаційними потоками. Певною мірою, це призводить до того, що стратегія компанії стає “мобільною”, тобто постійно перебуває у стані зміни та адаптації [6]. Не випадково на сьогоднішній день у великих корпораціях інформаційні відділи є підрозділами груп стратегічного планування.

Сучасний бізнес вирішує триєдине завдання: по-перше, необхідно встановлювати більш тісні відносини з постачальниками й замовниками, по-друге, підвищувати рівень власної операційної ефективності й, по-третє, підвищувати конкурентоспроможність продукції, яка випускається. Перше забезпечується системами підтримки відносин, що одержують все більше поширення – системами SCM і CRM, друге – ще більш популярними системами ERP, а от третє поки не має достатнього комплексного інформаційного забезпечення (рис. 1, адаптовано за [8])

Рис.1. Еволюція розвитку електронного бізнесу за Gartner Group

Беручи до уваги великий ступінь важливості інформації для бізнесу, на сьогоднішній день нам вбачається недостатнім обмежуватись лише регламентацією якості та часу надходження інформації до менеджерів і фахівців в межах підприємства, як це пропонується робити в межах інформаційного менеджменту [3]. Вважаємо за доцільне прийняти до уваги вітчизняних компаній ще новий, але цілком своєчасний досвід іноземних компаній та державних установ з розробки та впровадження інформаційної стратегії.

Частіше за все в зарубіжних публікаціях інформаційну стратегію розглядають з двох точок зору. З однієї (технічної) сторони, ця стратегія покликана забезпечити безпеку інформації, з іншої – завдяки селекції інформаційних потоків та управлінню ними, забезпечити та посилити конкурентну перевагу компанії [9].

На наш погляд, передумови існування в компанії інформаційної стратегії зумовлені такими взаємопов’язаними елементами:

-                    визначеність інформації (будь-яка інформація чітко визначена та відповідним чином розподілена між споживачами);

-                    якість інформації, що відповідає меті її застосування та визначається такими показниками як точність, вчасність, послідовність та повнота;

-                    регламентованість інформації (весь персонал компанії чи підприємства знайомий із правилами використання та відповідальністю за використання інформації);

-                    керованість інформації через наявність механізму, завдяки якому визначаються чіткі пріоритети та процедури використання інформації, і у відповідності до якого ці процедури реалізуються.

Інформаційна стратегія, по суті повинна бути рушійною силою компанії; вона не є і не повинна бути надлишковою опцією стратегічного набору. Так, фахівцями Лондонського університету інформаційна стратегія була визначена як «ключова під-стратегія корпоративної стратегії, яка дає можливість уявити яким чином та за допомогою якої інфраструктури інформація використовується для підтримки діяльності університету», зазначаючи також, що інформаційна стратегія має однією зі своїх цілей підтримку інших під-стратегій (наприклад, комунікаційної) [10]. На схоже визначення спирається в своїх дослідженнях і Джейн Ліндер, визначаючи інформаційну стратегію як «частину бізнес-стратегії компанії, яка регламентує яким чином компанія використовує інформацію для створення вартості у динамічному бізнес-середовищі» [11].

Проаналізувавши публікації закордонних вчених та дослідників [7, 9-11], пропонуємо виділити три елементи, які формують «каркас» інформаційної стратегії (рис.2)

Рис.2. Компоненти інформаційної стратегії

Здобуття та розповсюдження інформації. Не дивлячись на те, що інформація на сьогоднішній день є одним з ключових ресурсів будь-якої компанії, не можна створювати в середині компанії «інформаційний вакуум», приховуючи інформацію. Розповсюдження інформації серед внутрішніх та зовнішніх контрагентів може дати наступні позитивні ефекти:

• полегшується процес збирання інформації (завдяки інформаційній прозорості компанії буде відомо, де є потрібна інформація, наскільки вона доступна, тощо);
• завдяки більш швидкому доступу до інформації можна очікувати на більш оперативне осмислення фахівцями інформації з оперативних проектів компанії, а відповідно – на більшу ефективність даних проектів;
• відкривається більш швидкий доступ до інформації та єдиних стандартів інформаційного обміну, що дає можливість для компанії отримати від внутрішнього розповсюдження інформації додаткову цінність;
• відбувається оптимізація загального інтелектуального капіталу компанії – генерація нових знань.

Слід зазначити, що перед розповсюдженням інформації, слід визначитись з принципами цього процесу (яка інформація, коли, для кого і яким чином розповсюджуватиметься) та з сферами відповідальності задіяних у даному процесі сторін.

Інформаційна інфраструктура покликана забезпечити довготривале збереження та швидкий доступ до інформації; забезпечити відповідне інформаційне середовище для роботи компанії. На наше переконання можна виділити три ключові елементи інформаційної інфраструктури компанії: 1) ланцюжок інформаційної вартості (Дані ® Інформація ® Знання); 2) інтелектуальна власність та зовнішні стандарти; 3) технологічна (ІТ) інфраструктура. Отже, ланцюжок інформаційної вартості показує яким чином інформація рухається всередині та за межами компанії. Інтелектуальна власність в свою чергу відображає ті розроблені в межах компанії технології та специфікації, які здатні позитивно вплинути на діяльність компанії та її продуктивність. Інформаційна (або ІТ) інфраструктура являє собою сукупність апаратного та програмного забезпечення, яка підтримує ланцюжок інформаційної вартості.

Те, що інформаційні системи й простір зв’язків між ними згодом  ускладнюються, є очевидним. Причому ускладнення це не відбувається ані спонтанно, ані в силу дії якихось внутрішніх імперативів ІT-інфраструктури, а стимулюється системою бізнес-цілей компанії, для забезпечення здійснення яких існує дана ІT-інфраструктура. З даної тези слідують такі очевидні висновки [12]:

-      із зростанням складності системи збільшується її внутрішня зв’язаність;

-      із зростанням складності системи розширюється фронт взаємодії із зовнішніми системами;

-      із зростанням складності технологічної системи зростає як її внутрішній інформаційний опір, так і інформаційний опір керуючої системи (мірою інформаційного опору системи можна вважати час вироблення, прийняття й реалізації рішень);

-      із зростанням складності системи її інноваційний потенціал знижується.

Аналіз розвитку цих процесів у часі показує, що може існувати така “критична точка” розвитку системи, коли вона перестає бути керованою й руйнується. При цьому потенціал розвитку системи стає нульовим. Така “критична точка ” і є моментом настання найближчої структурної кризи. Причому крім технологічної кризи можна з високою долею ймовірності припустити настання кризи управлінської. Остання, цілком ймовірно, виникне раніше, оскільки інформаційний опір адміністративних систем зростає значно швидше, ніж опір технологічних систем.

Інформаційна стратегія в цьому смислі покликана синхронізувати бізнес-цілі та зростаючі інформаційні потреби компанії для оптимізації параметрів ІТ- інфраструктури з метою запобігання виникненню структурних та управлінських криз.

Підтримка та оцінка інформації по суті являє собою механізм, який утримує інформаційну стратегію в актуальному стані (див.рис.2).

Опишемо коротко наведений цикл. На стадії визначення можливих покращень проводиться фактично вивчення сучасних трендів розвитку галузі, в якій працює компанія, визначення стратегічних напрямків розвитку галузі. Після цього в існуючу ІС вносяться певні корективи, які відповідають сучасним реаліям та трендам. На стадії організаційного впровадження змін відбувається розробка менеджментом плану впровадження ІС, який покликаний перетворити ІС з теоретичного доробку у практичний інструмент, а також синхронізувати всі існуючі та тактичні ініціативи компанії з ІС. Реалізація даного плану відбувається на стадії впровадження нової ІС. Після впровадження змін потрібно проводити постійний моніторинг ІС для вчасної ідентифікації можливої необхідності нового циклу вдосконалення.

Рис.3. Життєвий цикл інформаційної стратегії (ІС)

Перефразовуючи засновника клубу стратегічних рольових ігор С. Б. Переслегина, можна сказати, що: “управління – це механізм упорядкування інформаційних потоків усередині компанії й між компанією і навколишнім середовищем”. Інформаційна  стратегія в цьому сенсі набуває надважливого значення в якості своєрідного «стратегічного компасу» прийняття управлінських рішень, тому дослідження сутності цього нового інструментарію та досвіду його використання є необхідним. Чимало аспектів цієї проблеми залишаються відкритими: щодо місця ІС в стратегічному наборі підприємства, питання методології розробки та впровадження ІС, тощо. Для успішного використання даного інструментарію в реальному бізнесі, ці питання набудуть розв’язання в наших подальших дослідженнях.

Список використаних джерел

1. Майминас Е. Информационное общество и парадигма экономической теории. Рус. гуманит. Интернет-ун-тет // Сайт в Інтернеті: www.i-u.ru
2. Эрроу К.Дж. К теории ценового приспособления / В кн. Теория фирмы; Под.ред. В.М.Гальперина. – СПб.: Экон. шк., 1995 (Вехи экономической мысли; Вып. 2). – С.432-447.
3. Гужва В. М. Інформаційні системи і технології на підприємствах: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 400 c.
4. Твердохліб М. Г. Інформаційне забезпечення менеджменту: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. — К.: КНЕУ, 2002. — 224 с.
5. Єжова Л. Ф. Інформаційний маркетинг: Навч. посібник. –К.: КНЕУ, 2002. – 560 с.
6. Зуев С.Э. Измерения информационного пространства (политики, технологии, возможности). Музей будущего: Информационные технологии и культурное наследие // Сайт в Інтернет:  www.future.museum.ru
7. Jane C. Linder Uncover Hidden Competitive Value Using Information Strategy // Сайт в Інтернеті: http://www.accenture.com/Global/Research_and_Insights/Outlook/By_Alphabet/UncoverStrategy.htm
8. Черняк Л. PLM – не роскошь, а необходимость // Открытые системы. – 2003. – №6.
9. Whither “Information Strategy”? // Сайт в Інтернеті:  http://www.rand.org/pubs/monograph_reports/MR1033/MR1033.chap1.pdf
10. Royal Holloway, University of London – Information Strategy 2005-2010 // Сайт в Інтернеті:  http://www.rhul.ac.uk/FOI/Information-strategy.pdf
11. Jane C. Linder Uncover Hidden Competitive Value Using Information Strategy // Сайт в Інтернеті: http://www.accenture.com/Global/Research_and_Insights/Outlook/By_Alphabet/UncoverStrategy.htm
12. Сомов Е. Структурные кризисы и метатехнологии // Сайт в Інтернеті: http://citcity.ru/integration/articles/