Махова Г.В., Київський національний економічний університет ім.В.Гетьмана
Опубліковано у: Формування ринкової економіки: Зб.наук.праць.Спец.вип.Економіка підприємства: теорія і практика. – Ч.ІІ.- К.: КНЕУ, 2008. – С. 380-720, С.425-434.
Дослідження вітчизняної бізнесової практики показує, що розвиток економіки країни, зростання зацікавленості із боку іноземних компаній до ринків та підприємств України та інші фактори обумовлюють поширення різноманітних міжорганізаційних об’єднань. Співробітництво підприємств у таких об’єднаннях набуває різних форм, зокрема, все частіше з’являються стратегічні альянси, які передбачають здійснення спільної діяльності підприємствами для досягнення певних стратегічних цілей при збереженні ними автономності. Стратегічні альянси підприємств явище достатньо нове в українській економіці, але незважаючи на це, з моменту їх появи до теперішнього часу змінилося не тільки відношення до них з боку керівників підприємств, а й основні мотиви та причини їх створення. В західній економічній літературі розглядаються основні цілі та причини формування стратегічних альянсів компаній, але, відповідно, в економічному та правовому контексті розвинутих країн. Так, основні мотиви створення альянсів описані у роботах Б.Гаррета та П.Дюссожа, А.Лажу, Дж.Стоунхауса. Вітчизняні науковці залишають поза увагою визначення цілей, причин, мотивів формування альянсів українськими підприємствами.
Отже, завданням даного дослідження буде ідентифікація основних цілей вступу вітчизняних підприємств до стратегічних альянсів, визначення рушійних та стримуючих сил поширення альянсів в українській економіці, а також галузей, в яких вони формуються.
Перші альянси підприємств в Україні з’явились на початку 2000-х років і їх формування було пов’язано із пошуком політичного заступництва в органах влади. Одним з показових прикладів таких альянсів був тандем бізнесмена К.Григоришина з бізнес – структурами СДПУ(о), компанії яких протягом декількох років разом працювали в електроенергетиці, металургії, виробництві феросплавів [2].
До теперішнього часу відношення керівництва вітчизняних підприємств до альянсів змінилось, в силу всезростаючої конкурентної боротьби як між українськими, так і між національними та іноземними компаніями на перше місце виходять економічні мотиви створення альянсів. Через вступ до альянсів підприємства прагнуть реалізувати певні стратегічні цілі, досягнення яких самостійно неможливе або значно ускладнене.
В силу специфічних економічних умов здійснення господарської діяльності в Україні, є певні відмінності у причинах формування альянсів вітчизняними підприємствами та західними компаніями. В цілому створення стратегічних альянсів передбачає досягнення стратегічної мети через реалізацію цілей більш низького порядку.
Українські підприємства формують альянси як національного характеру, так і міжнародного, заключаючи угоди із іноземними підприємствами. Однією із поширених причин створення альянсів вітчизняними підприємствами є забезпечення економії витрат. Співробітництво у такому разі може здійснюватися на будь – якому етапі діяльності – від спільного використання виробничих потужностей до продажу продукції [2]. Такі альянси формуються між компаніями – конкурентами або підприємствами однієї галузі, які працюють у різних продуктових сегментах ринку або на різних географічних ринках, і в силу цього не є прямими конкурентами. Так, наприклад, корпорація «Богдан» та Запорозький автозавод з 2003 року на потужностях ЗАЗ спільно збирають автомобілі ВАЗ. Набуває популярності так званий ко-брендінг – спільне просування двох марок одного або різних виробників [5].
Підприємства, що працюють на різних продуктових або географічних сегментах одного ринку, формуючи стратегічні альянси можуть розширити асортимент своєї продукції через об’єднання продуктових ліній, вийти на нові регіональні ринки використовуючи збутові мережі партнерів. Такі цілі ставили перед собою ВАТ «Галактон» та корпорація «Фанні» формуючи альянс, в силу різних причин який виявився неефективним [4].
Крім того, компанії забезпечують економію витрат створюючи стратегічні альянси з підприємствами суміжних галузей, налагоджуючи системи постачання та збуту продукції. В 2003 – 2005 роках «Енерготрансінвест Холдінг», спираючись на потужності своїх партнерів, побудував єдиний технологічно замкнутий цикл, починаючи із переробки сировини та закінчуючи випуском готової продукції. Крім того, довгострокові контракти Холдінга з транспортними організаціями та стивідорами в портах забезпечують зниження собівартості кінцевого продукту через зниження витрат на транспортування. Слід відмітити, що українські підприємства не формують альянси з метою зниження витрат на проведення НДДКР, здійснення технологічних розробок. Це може бути пояснено недостатньо високим рівнем розвитку технологій, а також острахом підприємств щодо розголошення стратегічно важливої інформації, наданням великого значення комерційній таємниці. Українські підприємства залучаються крупними світовими компаніями або їх альянсами до співробітництва в ролі регіональних дистриб’юторів продукції. Відносини, які встановлюються між партнерами в такому разі, відповідають формату стратегічних альянсів, але не спрямовані на розробки та дослідження.
Можливість зниження ризиків, зокрема, фінансових, виступає мотивом формування вітчизняними підприємствами стратегічних альянсів. Створення альянсу при купівлі промислового об’єкту дозволяє розподілити між підприємствами – учасниками інвестиційні зобов’язання. На фоні боротьби за власність такі альянси оптимальні для задоволення потреб підприємств у значних коштах для викупу акцій компаній у держави та її подальшого розвитку [2].
Таким чином, формування альянсів національного характеру обумовлено пошуком шляхів економії витрат, збільшенням інвестиційних можливостей. Через спільну виробничу, маркетингову, збутову діяльність підприємства – партнери, зокрема, можуть збільшити частку ринку, підсилити свої ринкові позиції.
Стратегічні альянси підприємства вважаються найбільш привабливою та зручною формою міжфірмового співробітництва українських та іноземних компаній. Для закордонних партнерів формування альянсів – спосіб увійти на нові ринки, для місцевих – розширити свої можливості. У науковій літературі вступ підприємств з ринків, що розвиваються, до альянсів з міжнародними компаніями або компаніями з розвинутих країн пояснюється прагненням місцевих компаній інтегруватися до світової економіки. Українським підприємствам формування альянсів з іноземними компаніями або вступ до міжнародних альянсів забезпечує підвищення статусу та збільшення кількості міжнародних угод в своєму «портфелі». Закордонним фірмам співробітництво дозволяє швидко та відносно легко увійти на нові ринки та більше дізнатися про їх специфіку. Крім того, для українських підприємств альянс може бути способом виходу на світові ринки, де вони можуть конкурувати з крупними міжнародними компаніями. Зокрема, українські металургійні підприємства для досягнення таких цілей вступають до альянсів із транснаціональними корпораціями. Ринки збуту Росії та інших країн українським компанія гарантують такі компанії як Siemens, Voest Alpine, SMS Demag та Danieli [2].
Українські компанії в стратегічних альянсах із іноземними компаніями прагнуть набути певні знання, перейняти досвід своїх партнерів, отримати певні технології. Розподіл виробничих, збутових функцій між учасниками альянсу дозволяє їм зосередитись на певному виді діяльності і тим саме підвищити її ефективність.
Цілі, для яких українські підприємства формують альянси із іноземними партнерами, достатньо різноманітні, але серед них можна виділити: прагнення вийти на нові ринки та отримати можливість конкурувати з крупними міжнародними компаніями; отримання технологій та перейняття досвіду партнера; навчання персоналу тощо.
Узагальнено цілі вітчизняних підприємств при вступі до альянсів відображені на рис.1.
Рис.1 Цілі українських підприємств у стратегічних альянсах
Ефективному функціонуванню альянсів українських та іноземних компаній сприяє раціональне поєднання сильних сторін партнерів. Зокрема, для українських підприємств інтерес представляють такі переваги західних компаній, як наявність вільних коштів, виробництво продукції по міжнародним стандартам якості, можливий досвід формування альянсів та інше. Серед переваг вітчизняних підприємств, які можуть корисними для функціонування альянсів можна виділити знання українського ринку, зв’язки з українськими підприємствами – постачальниками та покупцями продукції тощо (Рис.2).
Рис. 2. Сильні сторони українських та іноземних підприємств, що можуть бути використані в стратегічних альянсах
Проте, незважаючи на перспективність стратегічних альянсів для українських підприємств та наявність певних переваг партнерів, які можуть бути підвищити ефективність співробітництва, існують певні проблеми при формуванні та функціонуванні альянсів. До них відносяться проблеми економічного характеру, правового, а також пов’язані із відмінностями національних та корпоративних культур.
Серед проблем економічного характеру можна виділити, по –перше, відсутність ефективно працюючого фінансового ринку, через що багато компаній віддають перевагу банківським кредитам перед випуском акцій та залученням фінансових та стратегічних партнерів. Цим обумовлено те, що в українській економіці більше кредитного капіталу, ніж акціонерного. Цьому сприяє і те, що для уряду країни залучення іноземного капіталу не є пріоритетним напрямком [6].
По – друге, серйозним негативним чинником розвитку підприємництва в цілому є непрозорість бізнесу, нерівність конкуренції, а також регулювання підприємницької діяльності, втручання центральної та місцевої влади в діяльність підприємств [3].
По – третє, невідповідність практики ведення бізнесу світовим стандартам, зокрема, існує проблема рейдерства та незахищеності інвесторів, що стримує іноземні інвестиції в Україну.
З цими проблемами тісно пов’язані труднощі правового характеру, а саме, нестабільність та непрозорість українського законодавства, корупція та політична нестабільність. Неефективність ринків, низький рівень технологічного розвитку знаходять своє відображення в падінні рейтингу конкурентоспроможності країни. За думкою іноземних аналітиків, в Україні не відбуваються системні реформи, що негативно може зазначатися на обсягах іноземних інвестицій в країну. Водночас дані такого рейтингу більш важливі для урядів різних країн, а не для приватного бізнесу.
Щодо проблем міжфірмової взаємодії, до них можна віднести наступні. З одного боку, українські компанії не хочуть пускати «чужих» в свій уставний капітал. З іншого боку, іноземним фінансовим та індустріальним інвесторам невигідно вкладати або купувати частку менше 50%, через можливі ускладнення, пов’язані із корпоративними правами та правами власності.
Крупні компанії та міжнародний капітал намагаються приходити на ринок України не втрачаючи власної торгової марки, тому часто вітчизняні компанії залучаються в якості молодшого партнера. Також інвестор може придбати українську марку, але у такому випадку він не зацікавлений в тому, щоб залишити національній компанії частку в спільному підприємстві. Українським компаніям рідко вдається досягти «рівних позицій» із закордонними партнерами по альянсу, особливо, якщо мова йде про транснаціональні корпорації [2].
Досить часто залучення місцевої компанії через її знання ринку не представляється оптимальним рішенням для іноземного підприємства, оскільки транснаціональній компанії дешевше та надійніше замовити дослідження ринку незалежним консультантам та самостійно побудувати мережу, як зробили компанії «METRO» та «Billa».
Разом з тим, незважаючи на труднощі та ризики, Україна, за думкою експертів, залишається однією з інвестиційно найпривабливіших країн Східної Європи, про що свідчать зростаючі обсяги іноземних інвестицій. За даними Держкомстату загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на 1 липня 2007 року склав 24,171 млрд.дол., що становить 111,8% до обсягів інвестицій на початок року та 518,6 дол. на одну особу. Причому вагома частка прямих іноземних інвестицій, приблизно 70 %, орієнтована на підприємства високоприбуткових та швидкоокупних сегментів національної економіки (зокрема оптової та роздрібної торгівлі, металургії та оброблення металу, харчової промисловості та перероблення сільськогосподарської продукції, фінансової діяльності, операцій з нерухомістю, транспорт і зв’язок тощо).
За прогнозами експертів, в найближчі роки більшість іноземних інвестицій будуть здійснюватися саме завдяки укладанню партнерств між українськими та західними компаніями, а не через злиття та поглинання. Найбільш привабливими з точки зору формування стратегічних альянсів вважаються банківський та страховий сектори [6].
Поширенню стратегічних альянсів підприємств в Україні сприяє інтенсифікація конкурентної боротьби. Результати кон’юнктурних опитувань, які здійснювали НТК статистичних досліджень та Держкомстат, показують, що починаючи з 2001 року спостерігалось зростання впливу конкуренції з боку іноземних компаній, однак з 2003 року її інтенсивність поступово начала знижуватись. Наприкінці 2005 року конкурентний тиск з боку іноземних товарів значно посилився, що пояснюється, ймовірніше за все, зниженням митних зборів. При цьому значно зросла конкуренція між українськими підприємствами [3].
Дані опитувань, що здійснили фахівці Інституту економіки та прогнозування, свідчать, що у 2005 році лише 16 % відсотків підприємств відчували значну конкуренцію з фірмами близького зарубіжжя та 15 відсотків – далекого зарубіжжя. Набагато більше підприємств зовсім не відчували конкуренції з підприємствами близького та далекого зарубіжжя (відповідно 29 та 50 відсотків) [6].
Функціонування стратегічних альянсів це, перш за все, взаємодія персоналу підприємств, тому необхідно враховувати відмінності у національних та корпоративних культурах. Світовий досвід підтверджує, що їх особливості значною мірою визначають успішність альянсів. Крім того, в практиці функціонування альянсів в Україні вже є приклади співробітництва підприємств, невдачі яких обумовлені тим, що не враховувалась специфіка корпоративних культур партнерів, а успіх – ефективним поєднанням елементів культури підприємств – учасників альянсу.
Статистичне визначення кількості стратегічних альянсів підприємств на теперішній час ускладнено відсутністю в українському законодавстві визначення такої форми об’єднання підприємств. Це є свідченням того, що стратегічні альянси, перш за все, представляють собою специфічні економічні відносини між підприємствами. Такі відносини в організаційному плані набувають різних форм, але не всі вони можуть бути формалізовані. Співробітництво між компаніями може здійснюватись на основі певної угоди без створення нового підприємства, державної реєстрації об’єднання, а отже, не піддається статистичному вимірюванню, особливо це стосується альянсів між підприємствами різних галузей.
Пропонуємо формами стратегічних альянсів підприємств, згідно до класифікації організаційно – правових форм підприємств, вважати спільні підприємства, консорціуми та інші об’єднання, до яких не відносяться асоціації, корпорації, холдінги, концерни. Кількість таких форм об’єднань підприємств в Україні за останні роки наведена у табл.1.
“]”]![Таблиця 1 Динаміка кількості організаційних форм стратегічних альянсів підприємств в Україні у 2001 - 2007 р.р.[1]](http://economica.org.ua/wp-content/uploads/2011/01/tabl_1.png "Таблиця 1 Динаміка кількості організаційних форм стратегічних альянсів підприємств в Україні у 2001 - 2007 р.р.[1]")
Слід відмітити, що такі дані стосуються альянсів, які формуються підприємствами в межах одній галузі. Кількість різних організаційних форм спільної діяльності підприємств значно розрізняється по галузям української економіки. Так, на 1 липня 2007 року сфера торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку лідирувала за кількістю спільних підприємств. Саме в ній існувало майже 23 % від загальної кількості спільних підприємств. Значна кількість спільних підприємств функціонує також у переробній промисловості, будівництві – відповідно 17 % та 7%. Всього на 1.07.2007р. в українській економіці функціонувало 5104 спільних підприємств [1]. Слід відзначити, що згідно Господарського кодексу України спільними вважаються тільки ті підприємства, одним з засновників якого є іноземна особа. Починаючи з 2004 року державна реєстрація таких підприємств не здійснюється, чим може бути пояснено зменшення їх кількості у порівняні із попередніми роками.
В галузі операцій із нерухомістю представлено 35,3 % від загальної кількості консорціумів, що створені за участю українських підприємств та майже 50 % інших об’єднань. Всього в Україні на середину 2007 року діяло 85 консорціумів та 1839 інших об’єднань [1].
Згідно статистичним даним щодо кількості спільних підприємств, консорціумів та інших об’єднань у галузях, найчастіше вони зустрічаються у переробній промисловості, сфері операцій з нерухомим майном, будівництві, торгівлі, сфері ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку (Табл. 2).
“]”]![Таблиця 2 Кількість організаційних форм стратегічних альянсів підприємств за галузями економіки станом на 1.07.2007 року [1]](http://economica.org.ua/wp-content/uploads/2011/01/tabl_2.png "Таблиця 2 Кількість організаційних форм стратегічних альянсів підприємств за галузями економіки станом на 1.07.2007 року [1]")
Згідно результатам досліджень, що проводились Інститутом економіки та прогнозування НАН України разом з Антимонопольним комітетом, саме ці галузі характеризуються вищим за середній рівнем конкурентної боротьби та рентабельності операційної діяльності в цілому по економіці країни [3].
Щодо стратегічних альянсів, сформованих підприємствами різних галузей, в цілому відзначається збільшення їх кількості між страховими компаніями та банками, банками та торговими підприємствами, а також між підприємствами споріднених галузей, відносини між якими носять характер «постачальник – клієнт».
В цілому, можна визначити такі основні тенденції у формуванні альянсів українськими підприємствами. Перша стосується цілей компаній – учасників альянсів. Альянси національного характеру здебільшого формуються з метою економії витрат у різних сферах діяльності – виробництво, маркетинг, збут. Через альянси з іноземними компаніями українські підприємства прагнуть забезпечити доступ до нових ринків збуту, отримати технології, а також покращити власний імідж. Українські підприємства, знаючи місцевий ринок, забезпечують закордонним компаніям полегшені схеми збуту продукції, дешеву робочу силу, розширення географічних ринків, а собі – можливість реалізації продукції під маркою підприємства – партнера і відповідно, досить часто, позиціюнування вітчизняного підприємства як частини іноземної компанії.
По – друге, перспективи формування та функціонування стратегічних альянсів підприємств в Україні визначаються економічними, юридичними, політичними, а також соціальними умовами ведення бізнесу в країні. Позитивний вплив на поширення альянсів в Україні здійснює зростання економіки країни, посилення конкурентної боротьби, як внутрішньої, так і між вітчизняними та закордонними компаніями, розширення внутрішніх ринків за рахунок покращення рівня життя населення, можливість вільного приходу іноземного капіталу в країну. З іншого боку, стримують поширення альянсів політична нестабільність, непрозорість законодавства, низький рівень залучення фінансових та стратегічних інвесторів, нерівність умов конкуренції на ринках та інші проблеми, що характерні для української економіки.
По-третє, значна кількість альянсів в Україні формується підприємствами однієї галузі, більшість з яких є високоприбутковими, із значним внутрішнім рівнем конкуренції. Менше розповсюдження отримали альянси між підприємствами, що діють у різних сферах економіки, але прогнозується поширення альянсів у страховому та банківському секторах.
Незважаючи на те, що стратегічні альянси з’явились в Україні відносно недавно, певний досвід їх функціонування існує, вже мали місце як успіхи, так і невдачі у співпраці підприємств. Аналіз практики формування альянсів українськими компаніями та ідентифікація ключових факторів їх ефективного функціонування визначає проблемне поле подальших досліджень.
Література
- Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України // Офіційний веб – сайт Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua.
- Когда и зачем создавать альянсы // Инвестгазета. – 2003. – 2-8 декабря. – № 48.
- Конкуренція в Україні // Аналітична доповідь щодо стану, тенденцій і проблем розвитку економічної конкуренції в Україні у 2000 – 2005 роках. – Офіційний веб – сайт Антимонопольного комітету України www.amc.gov.ua
- Кулешова Е. Первый молочный альянс. Он же последний // Компаньон. – 2005. – № 21 (432). – 25 мая. – с.22-24.
- Простаков Г. Рискнуть и выиграть // Экперт – Украина. – 2006. – № 27 (77). – 10 июля. – с.18.
- Шкляр С., Абрамов Я. Процессы M&A в Украине, проблемы и перспективы: на пути к цивилизации // Слияния и поглощения в Украине. Специальное приложение. – 2007. – № 1-2 (47-48). – с.150 -154.