к.е.н. Гребешкова О.М.
ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
(”Необхідність та передумови впровадження стратегічного процесу у вищому навчальному закладі”)
В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількісних показників ефективності сфери освітніх послуг у якісні. Цей процес має базуватися на таких засадах: 1) вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундаментальних знаннях та підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави; 2) розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки; 3) розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем – вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки із підприємствами (організаціями), що замовляють підготовку фахівця.
Переважна більшість вітчизняних вищих навчальних закладів, які опинилися в умовах реальної ринкової економіки без ексклюзивної державної або іншої фінансової підтримки, на початку XXI століття зітнулися з проблемою суттєвої організаційної трансформації, напрями та методи якої корелюють з методами трансформації підприємств. Це зумовлює необхідність для університетів вивчення досвіду сучасного менеджменту, в основі якого – стратегічне управління, що дозволяє результативно управляти трансформацією організації. Основний напрям перетворення університетів в сучасних умовах зводиться до формування адаптивної професійної підприємницької організації, а на наше переконання – ще й організації, що створює знання. Отже постає проблема адаптування напрацьованих світовою науковою та управлінською думкою концепцій сучасного стратегічного менеджменту та їх органічного впровадження в практику управління вітчизняними вищими навчальними закладами, що розвиваються в умовах ринкової економічної системи.
Не претендуючи на повне та комплексне вирішення усіх проблем, сфокусуємось на необхідності та об’єктивних передумовах впровадження концепції стратегічного процесу в вищий навчальний заклад як організацію, що створює знання.
Необхідність модернізації управління ВНЗ в Україні постала внаслідок багатьох причин. Охарактеризуємо лише основні з них.
Перехід до ринкової моделі економіки зумовив зміну місця вищих навчальних закладів в соціально-економічній системі країни. В залежності від власних можливостей більшість ВНЗ опинились в ситуації залучення до ринковоорієнтованої діяльності, основаної на конкуренції за: держзамовлення на підготовку спеціалістів; кошти населення, готового оплачувати освітні послуги; кошти, що виділяються державами, фондами та корпораціями у вигляді грандів на наукові дослідження. Отже виникла потреба визначення своєї поведінки в нестабільних, а іноді взагалі непередбачуваних умовах, що вимагає здійснення складних процедур аналізу зовнішнього середовища та пошуку нестандартних управлінських рішень.
Традиційно вищі навчальні заклади характеризуються високою часткою інтелектуальної складової в активах організації, що зумовлює необхідність впровадження менеджменту знань в систему управління університетом. В сфері університетської освіти менеджмент знань можна визначити як створення та управління цінними інтелектуальними активами університету [1]. Сучасна теорія управління знаннями визнає, що продукцією університету є знання, які: 1) отримує студент в ході навчання; 2) створюються в результаті науково-дослідної роботи професорсько-викладацького складу персоналу університету та набувають форми наукової продукції (винаходів, методик і методичних рекомендацій, патентів тощо); 3) набувають підприємства в процесі партнерської взаємодії з університетом у вигляді консультаційних проектів, виконання господарських дослідницьких тем на замовлення підприємства та безпосередньо у вигляді фахівців, яких готує університет.
Нарешті сучасні університети за своїм річним фінансовим обігом, масштабом, обсягами та вартістю основних засобів і т.п. нічим не відрізняються від великих виробничих підприємств або підприємств сфери послуг. Відповідно, система управління університетами має бути адекватною тим управлінським моделям, які успішно зарекомендували себе в реальному секторі економіки.
У чому сутність концепції стратегічного процесу та чим зумовлена необхідність її впровадження в управління університетом?
Як визначають гуру стратегічного менеджменту, «стратегічні рішення задають загальний напрям розвитку організації та її життєздатність перед лицем прогнозованих, непередбачуваних, а також взагалі невідомих на даний момент подій, які можуть відбутися в її значущому оточенні» [2]. Подібними рішеннями встановлюються реальні завдання організації, окреслюються межі її діяльності, визначаються види та обсяги необхідних для виконання завдань ресурсів та принципові паттерни їх алокації. Стратегічні рішення визначають наскільки вірно з урахуванням доступних ресурсів зорієнтовані основні зусилля організації в досягненні її цілей.
Стратегічний процес можна визначити як циклічний процес формулювання, розробки та реалізації стратегії підприємства, який характеризується спрямованістю на створення відмітних характеристик організації або підвищення рівня її компетентності в спільноті подібних суб’єктів певної діяльності [3]. Основна ідея удосконалення управління університетом на засадах концепції стратегічного процесу полягає у запровадженні принципів та методів стратегічного управління в діяльність вищого навчального закладу з чітким виявленням його стратегічної орієнтації як організації, що створює знання, процесного підходу до побудови організації та формуванням дієвого механізму розвитку університету як суб’єкту освітнього бізнесу. Таке судження виходить з припущення про те, що функціональний принцип структуризації вищого навчального закладу не відповідає сучасним вимогам, що ставляться з боку держави та ринку праці стосовно змісту освітньої діяльності, її організації та якості освітніх послуг.
На наше переконання, інжиніринг стратегічного процесу в університеті має відбуватися з урахуванням таких основних аспектів: 1) встановлення основних учасників процесу («постачальників», «власника», «клієнтів»); 2) виявлення цінності, що буде створена для кожного клієнта процесу; 3) розробка формату «продукту» стратегічного процесу; 4) встановлення причинно-наслідкових зв’язків між драйверами процесу (основними та забезпечуючими) або безпосереднє моделювання стратегічного процесу.
Ефективність стратегічного процесу визначається через репутацію університету як організації, що створює знання. Причому основними репутаційними аудиторіями слід, перш за все, визнати: 1) підприємства як замовників спеціалістів, підготовку яких здійснює університет (з урахуванням їх задоволеності компетентністю найманих працівників-випускників університету); 2) випускників університету минулих років (з урахуванням їх професійного статусу).
З урахуванням вище зазначеного, вважаємо за доцільне зробити такі висновки. В сучасних умовах трансформації соціально-економічної системи в країні завдання модернізації та удосконалення системи управління вітчизняним вищим навчальним закладом доцільно вирішувати на основі процесного підходу до організації діяльності університету та ключових підходів і методів менеджменту знань.
Література
- Мильнер Б. 3. Управление знаниями.- М.: ИНФРА-М, 2003.-XIV, 178 с.
- Рузаев Е.Н., Рузаева П.Е.Менеджмент качества образовательных услуг и менеджмент знаний в высшей школе // Университетское управление. – 2004. - № 1(29). – С. 56-60.
- Минцберг Г., Куинн Дж.Б., Гошал С. Стратегический процесс/ Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Питер, 2001. – 688 с.
Опубліковано у: І Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття»: Збірник наукових праць. – Том 8. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. – С.60-62.
