В.А. Верба, О.М. Гребешкова,
к.е.н., доценти кафедри стратегії підприємств,
Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана
Розвиток стратегічного напрямку в сучасній економічній науці відзначається активним пошуком нових методів формування економічною організацією її конкурентних переваг. Ґрунтуючись на сучасному розумінню природи конкуренції (яка все частіше сприймається не просто як пряме зіткнення інтересів господарюючих суб’єктів, а розглядається з позицій «співконкуренції»), можна констатувати, що основна роль у створенні конкурентноздатного продукту належить специфічним характеристикам підприємства, що віддзеркалюють його унікальні здібності та знання, а також їх комбінації, та проявляються, наприклад, у репутації організації та інших нематеріальних активах підприємства. Ця гіпотеза набула поширення в новому напрямку ресурсної теорії фірми, що ґрунтується на концепції компетенцій підприємства.
Вивчення природи компетенцій підприємства та їх ролі у забезпеченні його успішного довгострокового розвитку були започатковані К. Прахаладом і Ґ. Хемелом [1] у 1990 р. Подальший розвиток їх ідея отримала у роботах багатьох науковців та практиків у сфері стратегічного управління [2-4]. Останні декілька років ознаменовані активним пошуком методологічних засад виявлення й оцінки компетенцій підприємства та управління процесом їх формування [5, 6].
Незважаючи на чисельні публікації з приводу природи компетенцій підприємства у зарубіжній і вітчизняній спеціальній літературі, а також активну зацікавленість цією проблематикою практиків-бізнесменів, необхідно констатувати недостатню розвиненість методичного інструментарію діагностування компетенцій організації для його практичного застосування у практиці стратегічного управління.
Центральною залишається проблема створення відповідного аналітичного інструментарію виявлення та оцінки компетенцій підприємства з метою подальшого їх розвитку, залучення та використання для досягнення стратегічних цілей підприємства. Ураховуючи вище зазначене метою цієї статті є критичний огляд існуючих підходів до ідентифікації, оцінки і формування компетенцій підприємства різних ієрархічних рівнів.
Розглядаючи підприємство як ієрархічну систему прийняття управлінських рішень необхідно визначити, що для кожного управлінського рівня можна виокремити специфічні компетенції, що забезпечують появу чи підсилення конкурентних переваг підприємства у цілому. У такому контексті під компетенціями підприємства (організації) розуміється невід’ємна складова стратегічних активів сучасного підприємства, яка віддзеркалює комплекс колективного знання, досвіду та здібностей підприємства, що у поєднанні з унікальною технологією дозволяє створювати (підтримувати) конкурентні переваги та забезпечувати неповторну відмітність підприємства у певному ринковому оточенні.
На нашу думку, компетенції доцільно ідентифікувати за п’ятьма рівнями, які знаходяться у чіткому ієрархічному зв’язку, а саме: 1) професійні компетенції, в яких утілюються базові знання, вміння та здібності особистості; 2) рольові компетенції, що характеризують лідерські та комунікаційні здібності, соціальну активність індивідуума у процесі організації та здійснення спільної діяльності людей у групах під час виконання певних виробничих завдань; 3) функціональні компетенції як характерні здібності підсистем підприємства здійснювати виробничі та комерційні функції оптимальним (максимально ефективним) способом; 4) стратегічні компетенції, що описують відмітні характеристики ділової стратегії підприємства у контексті її відповідності зовнішньому конкурентному середовищу; 5) ключові компетенції, які забезпечують потенційний доступ до різних ринків, визначають відмітні характеристики кінцевого продукту, забезпечують очевидну вигоду споживачу та практично не можуть бути відтворені конкурентами [5, с. 26-27].
Різноманітність підприємств та поліваріантність їх поведінки вимагають урахування певних чинників, які впливають на домінування того чи іншого рівня компетенцій підприємства. Серед основних чинників можна зазначити: 1) специфіку основного виду діяльності (виробництво, торгівля, науково-дослідна діяльність, інноваційно-інвестиційна діяльність тощо); 2) силу впливу конкурентних сил на поведінку підприємства, основними з яких є конкуренти, споживачі, постачальники; 3) особливості стратегічних завдань, що висуваються керівництвом підприємства; 4) стадію життєвого циклу підприємства.
Вивчення опублікованих результатів досліджень зарубіжних та вітчизняних авторів дозволяє зробити висновок про існування двох принципово відмітних поглядів на проблему ідентифікації та оцінки компетенцій підприємства. Згідно одного з них носіями компетенцій є окремі люди, індивідууми, що задіяні у певній трудовій діяльності. Інший підхід визнає наявність компетенцій організаційного рівню, які частково утілюються в нематеріальних активах підприємства.
Більш визначеним та розвинутим є методологічний підхід до ідентифікації та оцінки особистісних компетенцій на основі професійних та рольових характеристик працівників компанії. Розвиток та поширення даного підходу відбувається у межах теорії та практики управління персоналом підприємства. У такому контексті визначення компетенцій можливо за методом експертних оцінок.
Необхідно зазначити, що дослідження особистих (професійних та рольових) компетенцій працівників підприємства безумовно утворює своєрідний фундамент формування компетенцій більш високих рівнів, але вивчення цього комплексу питань залишається поза межами нашого дослідження.
Особливий інтерес науковців та практиків у сфері управління функціонуванням та розвитком сучасного підприємства викликають методологічні підходи до ідентифікації та оцінки компетенцій організаційного рівня, до яких ми відносимо функціональні, стратегічні та ключові компетенції.
Проблема методології дослідження компетенцій організації залишається дискусійною. Сучасний менеджмент визнає можливість ідентифікації компетенцій підприємства, проте існує принципова невизначеність щодо можливості їх оцінки (якісної та кількісної).
Найбільшого поширення у практиці дослідження компетенцій підприємства (організації) отримав підхід на основі ретроспективного аналізу діяльності підприємства, який ґрунтується на таких засадах: 1) компетенції підприємства утворюються внаслідок внутрішнього (органічного) розвитку підприємства, який визначається удосконаленням організації та технології виробництва; 2) увага акцентується на виробничо-комерційному досвіді підприємства; 3) компетенції підприємства виявляються через співставлення внутрішніх здібностей підприємства з тим набором можливостей, які в принципі необхідні для виробництва та реалізації продукції.
Етапи проведення такої оцінки можна дослідити на прикладі аналізу бізнес-потенціалу підприємства, методику якого запропонував В.С. Єфремов [6, с. 132-139]. За результатами такого аналізу усі продукти по відношенню до даної організації можна поділити на три групи: 1) продукти, для виробництва та реалізації яких у організації є всі необхідні на даний момент здібності; 2) продукти, для виробництва та реалізації яких необхідно розвивати або залучити ззовні нові компетенції; 3) продукти, для забезпечення виробництва та реалізації яких у організації немає ніяких здібностей.
У розвиток ідей В.С. Єфремова, російські дослідники ідентифікують компетенції підприємства як домінуючу складову потенціалу розвитку підприємства [3, с. 27]. Причому склад компетенцій визначається у процесі моделювання внутрішніх умов бізнесу, що ґрунтується на засадах ретроспективного аналізу діяльності підприємства [3, с. 20]. Проте формування стратегічного розвитку підприємства на засадах ретроспективної проекції обумовлює небезпеку екстраполяції внутрішніх і зовнішніх умов функціонування підприємства, що за умов стрибкоподібних ринкових змін може створити перешкоди для існування підприємства взагалі. Дослідження компетенцій з таких позицій не дозволяє сформувати уявлення про компетенції окремих ієрархічних рівнів і обмежує діапазон стратегічного вибору, оскільки у кращому випадку базується на ключовій компетенції без розуміння способу її формування.
Ураховуючи методологічну невизначеність проблеми ідентифікації та оцінки компетенцій підприємства вважаємо за доцільне запропонувати власне бачення сутності їх діагностики, під якою надалі будемо розуміти встановлення та вивчення ознак, які характеризують стан системи компетенцій підприємства в їхньому ієрархічному зв’язку для передбачення можливих відхилень та попередження порушень її нормального (Під нормальним розуміється такий стан функціонування системи компетенцій підприємства, який дозволяє створювати нові (або підтримувати набуті) конкурентні переваги на основі дотримання внутрішнього балансу формування компетенцій різних ієрархічних рівнів) функціонування. Подібне дослідження пропонуємо проводити за п’ятьма етапами: 1) формування цільової моделі компетенцій підприємства; 2) ідентифікація наявних компетенцій; 3) визначення відповідності наявних компетенцій до вимог їх бажаного профілю (цільової моделі); 4) розробка програм розвитку (формування, підтримання або залучення) компетенцій; 5) формування та впровадження механізмів захисту компетенцій. Прокоментуємо зміст кожного з етапів.
Етап 1. Формування цільової моделі компетенцій підприємства відповідно до стратегічних намірів його функціонування дозволяє скласти уявлення про можливі напрямки та межі розвитку компетенцій та передбачає моделювання системи компетенцій у відповідності зі специфікою стратегічних завдань організації.
Для підприємства, що тільки створюється, вихідною інформацією для формування цільової моделі компетенцій є: 1) цілі, які ставлять перед собою засновники (власники) підприємства; 2) особливості бізнес-середовища, в якому передбачається здійснювати діяльність, що виявляються через сканування відповідного бізнес-ландшафту; 3) ресурси та особисті компетенції засновників підприємства. Внаслідок опрацювання зазначених даних визначається модель компетенцій, яка дозволить забезпечити досягнення встановлених перед підприємством цілей. Для підприємства, яке вже функціонує, основним етапом формування такої моделі є інвентаризація активів компанії із стратегічних позицій, яку доцільно проводити за ієрархічними рівнями піраміди компетенцій [5, с. 27].
Етап 2. Виявлення наявних компетенцій підприємства можна починати з аудиту технологій. Скласти уявлення про наявні компетенції дозволяє: а) аналіз діяльності, продуктів і послуг дозволяє виявити неочевидні аспекти діяльності, які сприймаються як звичайні, однак здібності, що їх забезпечують, можуть відноситись до найважливіших для підприємства; б) анкетування та співбесіди з ключовими співробітниками; в) комплексні дослідження споживачів і постачальників (маркетингові дослідження, опитування, співбесіди); г) аналіз загальної структури компанії тощо.
Етап 3. Визначення відповідності наявних компетенцій до вимог їх бажаного профілю можливе за допомогою глибокої внутрішньої діагностики, яку виконує група керівників в межах компанії. Результатом цього етапу є оцінка «стратегічного розриву» між наявним станом системи компетенцій та необхідним, щоб забезпечити досягнення стратегічних цілей підприємства. Саме скорочення такої невідповідності забезпечує підприємству набуття нових конкурентних переваг та довгостроковий успіх на ринку.
Етап 4. Розробка програм розвитку (формування, підтримання або залучення) компетенцій. Сутність таких заходів визначається можливостями підприємства самостійно створювати передумови формування нових компетенцій усередині організації (наприклад, шляхом навчання персоналу, створення систем управління знаннями [7], впровадження креативних методів управління підприємством) або здатності «залучати» необхідні компетенції ззовні (наприклад, шляхом реалізації стратегії зовнішнього зростання підприємства [8, с. 32-35]). Останній варіант передбачає існування відповідних компетенцій у зовнішньому середовищі підприємства та їх доступності для використання учасниками ринкових відносин. Фактично має сенс говорити про створення ринку компетенцій (тільки не ключових!), що досі залишається дискусійним питанням.
Етап 5. Формування та впровадження механізмів захисту компетенцій. За своєю роллю в забезпеченні конкурентноздатності підприємства розробка і впровадження подібних механізмів є архіскладним завданням, успішне вирішення якого дозволяє набути підприємству відмітних ринкових характеристик, що утілюються в його ключових компетенціях. Подібні механізми мають, на нашу думку, реалізовуватися у системі інформаційної безпеки підприємства.
Запропонований погляд на діагностику компетенцій підприємства ґрунтується на системному підході до розуміння природи підприємства як економічної організації. Визначені п’ять етапів мають відбуватися у циклічній послідовності: діагностування продовжується постійним моніторингом системи компетенцій підприємства. Таке розуміння сутності діагностики компетенцій створює, на нашу думку, методологічне підґрунтя для формування системи управління компетенціями та зумовлює подальший пошук відповідного методичного інструментарію проведення прикладних досліджень в цьому напрямку.
Література
1. C.K. Prahalad and Gary Hamel, “The Core Competence of Corporation”, Harvard Business Review, May-June 1990.
2. Гаращенко Н.М. Компетенційний напрямок в теорії стратегії підприємства // Теорія управління організацією: стан та перспективи. Матеріали VI міжнародної науково-практичної конференції. 6-7 квітня 2000 р. Київ-Трускавець: НТУУ „КПІ”, КНЕУ, ДДПУ, 2000. – С. 36-37.
3. Ефремов В.С., Ханыков И.А. Ключевая компетенция организации как объект стратегического анализа // Менеджмент в России и за рубежом. – 2002. – №2. – С.8-33.
4. Белякова Г.Я., Сумина Е.В. Ключевые компетенции как основа устойчивого конкурентного преимущества предприятия // Электронный журнал «Исследовано в россии». - http://zhurnal.ape.relarn.ru/articles/2005/104.pdf
5. Верба В.А., Гребешкова О.М. Проблеми ідентифікації компетенцій підприємства // Проблеми науки. – 2004. – №7. – С.23-28
6. Ефремов В.С. Стратегическое планирование в бизнес-системах. – М.: Издательство «Финпресс», 2001. – 240 с.
7. Гаврилова Т., Григорьев Л. Бизнес держится на знаниях, сам того не зная. // Журнал “Персонал-Микс”. – 2004. – №2. – С. 10-22.
8. Гребешкова О.М. Потенціал зовнішнього зростання підприємства // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип.14 / Голов. Ред. А.П. Наливайко. – К.: КНЕУ, 2003. – С.32-38.
Опубліковано у: Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип. 18, 2007. – с. 166-172.
