О.М. ГРЕБЕШКОВА, к.е.н., доцент,
К.С. ВОВЧУК, магістрант ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»
В умовах, коли інтеграційні процеси стають невід’ємною частиною господарського життя кожної країни, необхідним елементом успішного економічного розвитку держави є активізація міжнародної економічної діяльності, поглиблення міжнародних економічних зв’язків між провідними компаніями, інтенсифікація міжнародної торгівлі. У сучасному світі особлива роль належить процесам транснаціоналізації як форми інтернаціоналізації господарського життя, рушійною силою яких виступають транснаціональні корпорації. Саме останні активно впливають на економічне, політичне і соціально-культурне життя країн та залишаються одним з найважливіших чинників впливу розвинених держав на інші регіони.
Українська держава як рівноправний учасник міжнародних економічних відносин знаходиться на стадії становлення: вона є недосвідченим «гравцем» у міжнародних відносинах, має не так багато конкурентних переваг, але поступово усвідомлює, що добробут країни, її участь в міжнародному розподілі праці, ступінь інтегрованості в світове господарство і, зрештою, її конкурентоспроможність все більшою мірою залежать від того, наскільки успішно реалізується діяльність транснаціональних компаній (ТНК), інтереси яких пов’язані з національною економікою. Позитивним фактом можна вважати те, що процеси реформування, які відбуваються в Україні останніми десятиліттями, зростання відкритості економіки, вступ до СОТ створюють об’єктивне підґрунтя для поширення процесів транснаціоналізації, тобто залучення іноземних ТНК в національну економіку та створення власних ТНК.
Необхідність зміцнення конкурентних позицій українських компаній на міжнародних ринках зумовлює пошук адекватних моделей їхнього розвитку та запровадження відповідних форм і способів організації діяльності як на національній , так й на світовій економічній арені. Слід визнати, що сьогодні Україна займає далеко не найкращі позиції за показниками експорту. Сальдо торгового балансу вже не перший рік має негативне значення. Саме зараз українській державі необхідно знайти можливі шляхи збільшення експорту, укріплювати свої позиції в торгівлі тими товарами, які мають конкурентні переваги на світовому ринку. Одним з найперспективніших напрямів вирішення поставленої проблеми є реалізація моделі зовнішнього розвитку в форматі створення транснаціональних компаній за участю українських експортоорієнтованих підприємств.
Останнім часом науковою спільнотою активно обговорюються різні аспекти проблеми набуття конкурентних переваг компаній у контексті підвищення ефективності їх зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, досліджуються проблеми стратегічного співробітництва підприємств [1,2], органічного поєднання внутрішнього і зовнішнього розвитку компаній [3,4]. Триває активний пошук нових джерел конкурентних переваг підприємства в його зовнішньому середовищі [5]. Не залишаються осторонь й практики від бізнесу, інтерес яких в межах окресленого проблемного поля фокусується на питаннях доцільності ТНК [6,7], перевагах та недоліках вступу України до міжнародних економічних організацій [8], інвестиційних аспектах міжнародної економічної діяльності вітчизняних компаній [9].
Незважаючи на жваві дискусії наукового та прикладного характеру, більшість питань набуття вітчизняними компаніями конкурентних переваг на міжнародних ринках залишаються відкритими. Найгострішими з них слід визнати проблеми утримання лідерами української економіки (серед яких перш за все слід згадати металургійні та «горілчані» компанії) набутого ними на світових та регіональних товарних ринках конкурентного статусу, досягти чого, на наше переконання, можна шляхом реалізації моделі зовнішнього розвитку.
Не претендуючи на повне охоплення усіх аспектів визначеної проблеми, в межах цієї статті проаналізуємо ключові індикатори та виявимо перспективи зміцнення конкурентних переваг провідних вітчизняних експортоорієнтованих компаній з урахуванням наявних можливостей реалізації їх зовнішнього розвитку.
Важливою проблемою для вітчизняних управлінців залишається вибір адекватної умовам господарювання підприємства моделі розвитку. Залишається дискусійним також питання щодо рушійних сил розвитку.
В сучасній управлінській теорії існують три відомі концепції першопричини, що обумовлюють зміни в організаціях [10]:
– екстерналістська, згідно якої першопричини змін будь-якої соціокультурної системи, у тому числі організації, знаходяться за межами самої системи. Прибічники теорії визнають, що організація сама по собі не має ніякої здатності до спонтанної зміни й без впливу зовнішніх сил залишається незмінною;
– теорія іманентної зміни, якою проголошується, що певна система перетворюється в наслідок її невід’ємної властивості змінюваності та виходячи з власних можливостей і ресурсів. Причому зовнішні фактори (які являють собою системи, що іманентно трансформуються) не відкидаються, а розглядаються як додаткові;
– інтегральна теорія, прихильники якої намагаються пояснити природу змін в організації як результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил.
Важко погодитись з тим, що такі системні процеси, як розвиток складної соціально-економічної та техніко-технологічної системи, якою є сучасне підприємство, може пояснювати виключно внутрішніми або зовнішніми причинами. Тому, виходячи з позицій інтегрального підходу, вважаємо, що розвиток сучасної компанії (підприємства, фірми, ін. економічних організацій) може здійснюватись в межах двох основних моделей – органічного та/або зовнішнього розвитку. Органічний (або внутрішній) розвиток передбачає впровадження якісних змін за рахунок накопичених підприємством знань, навичок, фінансових, матеріальних і нематеріальних активів, а також залучених ресурсів, що спрямовуються на удосконалення його матеріально-технічної бази, створення нових продуктів, трансформацію внутрішніх систем і процесів, проникнення на нові ринки тощо. Всі економічні організації застосовують цю модель на тому чи іншому етапі свого життєвого циклу. Основною метою внутрішнього розвитку є прагнення підприємства до забезпечення своєї господарсько-правової, фінансової та організаційної незалежність.
Друга модель – модель зовнішнього розвитку – передбачає якісну зміну складу і взаємозв’язків системи підприємства через залучення та використання компетенцій і підсистем сторонніх організацій для здійснення певних (вже засвоєних або принципово нових) видів діяльності або їх комбінування, результатом чого може бути створення нової бізнес-системи (неоструктури) [11]. Основна причина зовнішнього розвитку криється у прагненні отримати синергійний ефект внаслідок взаємодоповнюючої дії активів двох або декількох компаній, сукупний результат якої суттєво перебільшує суму результатів самостійних дій цих компаній.
Розвиток підприємства в межах виключно однієї з моделей навряд чи можливий: турбулентність зовнішнього середовища, а також підвищена вимогливість до гнучкості та адаптивності внутрішніх систем і процесів сучасних організацій зумовлює доцільність органічного поєднання різних моделей розвитку підприємств на різних етапах їх існування. Отже, при реалізації своєї конкурентної стратегії підприємство має певний набір можливих за визначених умов функціонування способів досягнення конкурентних переваг, які знаходяться в межах від повної автономності та самодостатності підприємства щодо джерел забезпечення свого розвитку до таких, що припускають залучення та використання компетенцій та підсистем інших учасників ринкових відносин задля досягнення встановлених довгострокових цілей діяльності.
В умовах обмеженості доступу до економічних та фінансових ресурсів, загострення конкурентної боротьби та повільної «вичерпаності» внутрішніх можливостей досягнення стратегічних цілей, компанії все частіше використовують форми та методи зовнішнього розвитку, серед яких найпоширенішими залишаються операції злиттів&поглинань, формування стратегічних альянсів, створення спільних підприємств, формування міжнародних та регіональних мереж.
Для вітчизняного бізнес-середовища зазначені стратегії ринкової поведінки поки що залишаються поодинокими спробами реалізації завдань зовнішньоекономічної діяльності, а на макрорівні – спостерігається тенденція «відкриття границь» для ТНК. Наведемо декілька аргументів на користь зазначеному.
Україна як держава, що розвивається, є досить привабливою приймаючою країною для ТНК, про що свідчить активне зростання кількості дочірніх компаній та філіалів транснаціональних корпорацій у різних сферах вітчизняної економіки. На сьогодні прямі інвестиції в Україну становлять 29 млрд. дол., що у 14 разів більше, ніж у 1998 році. Проте показник залучення прямих іноземних інвестицій в Україні є значно нижчим у порівнянні з країнами Центральної та Східної Європи.
Головними мотивами виходу ТНК на український ринок є: завоювання нових, великих, часто нерозвинених і тому перспективних ринків збуту, потенціал вигідного використання українських факторів виробництва, особливо робочої сили, бажання диверсифікації діяльності між значною кількістю «пострадянських» ринків. Найбільш привабливими для ТНК галузями української економіки є харчова промисловість, галузі машинобудування і металообробки, фінансова, страхова та торговельна сфери. Іноземні транснаціональні корпорації готові здійснювати свою діяльність в Україні, проте на заваді їм стають такі фактори, як нестабільне й надмірне регулювання, відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, недосконалість національного законодавства, нечітка правова система, нестабільність економічної та політичної ситуації, високий рівень корупції, переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи, суттєве податкове навантаження, низький платоспроможний попит українських споживачів, труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами.
Звичайно, залучення інвестицій, використання наукових, інноваційних розробок, використання організаційно-управлінського досвіду є важливими факторами успіху країни, що розвивається, проте необхідно пам’ятати, що для взаємодії з ТНК як у своїй країні, так на світових ринках, потрібно створювати власні транснаціональні структури, які могли б скласти конкуренцію західним компаніям. Особливо актуальне це питання для України у зв’язку з її вступом до Світової організації торгівлі. Національний капітал здатен витримувати конкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику.
Необхідність та важливість подальшої інтернаціоналізації української економіки зумовлюють розвиток ТНК за участю українського капіталу. Переваги такої стратегії для окремих компаній і держави в цілому полягають в наступному:
– фундаментальні інтереси держави і українських ТНК співпадають, оскільки транснаціональні корпорації дозволяють державі отримати доступ до ресурсів інших країн (і не стільки природних і людських, скільки науково-технічних та знаннєвих);
– ТНК, що розміщують своє виробництво за кордоном, позбавляються від необхідності долати протекціоністські бар’єри, отримують можливість оминути тарифні й нетарифні бар’єри приймаючої держави;
– за кордоном створюються нові ринки збуту, стимулюється попит на вітчизняну продукцію;
– ТНК укріплюють позиції своєї держави на території інших країн, створюючи там анклави своєї власності, що формує реальний міжнародний вплив держави;
– ТНК сприятливо впливають на міжнародні відносини, і як наслідок – сприяють розвитку відносин міждержавних;
– транснаціоналізація українських компаній – це і шлях вирішення проблеми реструктуризації економіки, тобто організації виробництва і збуту наукоємної продукції.
Стимулювати створення українських ТНК необхідно в першу чергу в тих галузях, які здатні забезпечити міжнародну конкурентоспроможність економіки України на багато років вперед. Важливо враховувати, що в тих сферах, де наша країна накопичила певний технологічний потенціал ( ракетно-космічній, авіаційній, металургійній, хімічній промисловості) не варто покладатися на іноземний капітал як основне джерело фінансування розвитку. Тут важливо формувати власні ТНК. Навряд чи варто «віддавати» іноземним компаніям і сектор харчової промисловості, який забезпечує продовольчу безпеку країни. У зазначених сферах доцільно активно реалізовувати модель органічного (внутрішнього) розвитку компаній.
В сферах економіки, де спостерігається серйозне технологічне відставання, залучення іноземного капіталу може значно прискорити технологічну модернізацію вітчизняних підприємств.Сприятливими галузями для формування ТНК за участю українських компаній можуть також бути ВПК, машинобудування, електроніка, транспорт, легка промисловість, наукові дослідження, програмування.
Потужний природний потенціал нашої країни забезпечує Україні широкі можливості для створення в окремих галузях корпорацій повного замкненого циклу, які займалися б видобутком сировини, її переробкою, виготовленням із неї продукції та її реалізацією. І певні кроки в цьому напрямі вже зроблено – деякі фінансово-промислові групи, які фактично спромоглися створити повний цикл виробництва і мають власні компанії закордоном, формально відповідають статусу ТНК хоча вони і поступаються зарубіжним транснаціональним конкурентам величиною своїх активів, доступними ресурсами, рівнем менеджменту, вартістю запатентованих технологій(табл. 1).
Якщо раніше великий український капітал вважав за краще не заглядати далеко уперед, то вже сьогодні реалізуються комплексні довгострокові інвестиційні програми. На даний момент українські фінансово-промислові групи (ФПГ) власними силами реалізують проекти з реструктуризації компаній, інвестиційні плани з модернізації основних фондів. Активно здійснюється перехід на міжнародні стандарті фінансової звітності, купуються частки капіталу в іноземних компаніях, що веде до створення вертикально інтегрованих структур, які є конкурентоспроможними на міжнародному рівні.
Таблиця 1
Профіль українських компаній, що відповідають статусу ТНК
|
Назва компанії |
Сфера інтересів на міжнародному ринку |
Країни інтересів компанії |
| «System Capital Management» (SCM) | гірничо-металургійні підприємства. | Італія, Швейцарія, Туреччина |
| Група «Приват» | металургія, нафта (найбільший світовий виробник марганцевих феросплавів) | Росія, Румунія, Польща, США |
| Корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД) | вертикально інтегровані холдинги по ланцюгу «вугілля — кокс — метал» | Угорщина, Польща |
| Корпорація «Інтерпайп» | трубна промисловість, металургія, виробництво феросплавів (найбільший в світі постачальник силікомарганцю) | Білорусь, Швейцарія, Росія (створені дочірні компанії).
Продукція постачається у понад 70 країн світу. |
Ще одним позитивним чинником на шляху інтеграції українських ФПГ в національну економіку стає розширення кола їх економічних інтересів, який включає не тільки профільні, експортно-орієнтовані сегменти, але і галузі, направлені на внутрішній ринок. Так, у власності «SCM», «ІСД», групи «Приват» знаходяться численні активи в АПК, будівельній індустрії, харчовій промисловості, сфері обслуговування. Інвестиції багатьох компаній направлені в розвиток транспортної і інформаційно-комунікаційної інфраструктури, що не тільки стимулює внутрішній ринок, але і сприяє розвитку в Україні нових високотехнологічних сегментів.
Великі можливості на міжнародному ринку мають українські виробники горілки, велика частка виробництва спрямовується на експорт. Так українські компанії «Nemiroff», «Союз-Віктан», «Хортиця» вже визнані на світовому рівні та мають одні з найбільших в світі темпи зростання. Неабияким проривом на світовій арені стала українська ТМ «Хортиця», яка хоча і має на сьогоднішній день статус регіональної (експорт не перевищує 30% обсягів виробництва), посіла третє місце у рейтингу . У 2006 році під цим брендом було продано 8,1 млн. кейсів горілки. Темп її росту у 2006 р. порівняно з 2005 р. становив 209,3%, що є чине найвищим у світі виробництва алкогольних напоїв (табл. 2, адаптовано за [13]). Вітчизняні виробники горілки активно проникають у виробничий сектор економік країн близького зарубіжжя – Росії, Білорусі, Польщі.
Таблиця 2
Тор-10 горілчаних брендів світу, млн. кейсів (1 кейс = 9 л)
|
Бренд |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
Приріст, % |
Статус |
| Smirnoff |
17,50 |
18,70 |
20,10 |
21,30 |
23,00 |
8,0 |
інтернаціональний |
| Absolut |
7,50 |
8,10 |
8,50 |
9,20 |
9,80 |
6,5 |
інтернаціональний |
| Хортиця |
- |
0,18 |
1,84 |
3,87 |
8,10 |
109,3 |
регіональний |
| Nemiroff |
3,53 |
5,12 |
7,28 |
9,32 |
7,80 |
-16,3 |
інтернаціональний |
| Green Mark |
- |
- |
1,30 |
5,00 |
7,30 |
46,0 |
регіональний |
| СоюзВиктан |
2,47 |
2,01 |
4,21 |
6,53 |
6,23 |
-4,6 |
інтернаціональний |
| Столичная |
- |
- |
- |
- |
3,00 |
- |
інтернаціональний |
| Absolwent |
3,27 |
3,35 |
3,80 |
3,94 |
4,04 |
2,5 |
регіональний |
| Medoff |
- |
- |
2,19 |
3,37 |
3,59 |
6,5 |
регіональний |
| Grey Goose |
1,15 |
1,40 |
1,80 |
2,30 |
3,00 |
30,4 |
регіональний |
Сьогодні для великих вітчизняних господарських структур привабливим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може бути їх об’єднання з галузевими партнерами країн СНД. Це допоможе активізувати діяльність з подолання економічних збитків, які несе Україна внаслідок неповного використання потенціалу розвитку коопераційних зв’язків з традиційними партнерами у межах СНД (особливо це стосується Росії), і має перспективи виходу на ринки третіх країн.
В Україні й Росії існує багато однопрофільних підприємств, які можуть, об’єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм у роботі й конкуренцію між собою, створити потужне корпоративне об’єднання, здатне посісти серйозну позицію на зовнішніх ринках. Тому створення спільних українсько-російських ТНК може стати вагомим стимулом як для розширення виробничих потужностей структур, що входитимуть до складу цих ТНК, так і для збільшення їхніх фінансових показників, що, у свою чергу, сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і обсягів випущеної продукції, а також дозволить інтегрувати двосторонній економічний простір краще, ніж просто за рахунок міждержавних угод і домовленостей. У перспективі кооперація та співробітництво українських компаній з компаніями країн СНД будуть сприяти їх спільному просуванню на Захід і створять передумови для експансії на західні ринки. Подальший розвиток і стимулювання створення нових транснаціональних корпорацій – ось нагальне завдання, поставлене перед Україною в умовах глобалізації.
Слід визнати, що існує ряд перешкод на шляху до формування українських транснаціональних структур: нестабільність економічної та політичної ситуації в державі; нерозвиненість законодавчої бази у питаннях статусу та діяльності транснаціональних корпорацій; потужна конкуренція з боку існуючих світових ТНК, які є лідерами у більшості галузей; низька конкурентоспроможність української продукції (переважно внаслідок високої енергомісткості); відсутність відповідної науково-технічної, інноваційної бази, яка б могла конкурувати з технологіями іноземних ТНК; порівняно низький рівень менеджменту; висока «тінізація» економіки; великий податковий тягар; високий рівень інфляції тощо.
Проте існують певні можливості, які варто використати для створення ТНК українського походження, серед них – вступ до СОТ, внаслідок чого українські компанії отримують переваги вільного доступу на ринки, які надає членство в СОТ, стають в рівні умови із зарубіжними учасниками ринку. Виникають умови для: перетворення неформальних міжнародних зв’язків на формалізовані, такі, що створюють повноцінний статус ТНК — достатньо могутніх у фінансовому відношенні для конкуренції на світових ринках; використання досвіду країн, що розвиваються, щодо створення національних ТНК; використання можливостей національних ресурсів і перш за все – кваліфікованого персоналу.
Сьогодні, коли ТНК українського походження отримують міжнародне визнання, держава більше не може їх ігнорувати, а тим більше – вдавати, що вони не існують. На основі досвіду розвинених країн, можна сказати, що національні ТНК і держава повинні знаходитись у відносинах «партнерства і співпраці». Більше того ТНК необхідна підтримка держави, здатної агресивно відстоювати свої інтереси на зовнішніх ринках.
Задля формування необхідних передумов створення українських транснаціональних корпорацій та забезпечення можливостей для розвитку існуючих ФПГ та інших великих компаній, на наше переконання, необхідно вжити таких заходів. По-перше, необхідна суспільна реабілітація великого національного капіталу, визнання важливості формування національних ТНК як основи української економіки, що забезпечує економічний суверенітет і економічну стійкість. По-друге, потрібно інституалізувати і поставити на систематичну основу стратегічний діалог між державою і представниками національних ТНК, що формуються. З одного боку, державна стратегія повинна враховувати об’єктивні проблеми, з якими стикаються національні ТНК на сучасному етапі свого розвитку. З іншого боку, для корпорацій важливе розуміння стратегічних цілей і економічних завдань, які ставить перед собою держава. Без цього неможливо співвіднести корпоративні і державну стратегії, виробити кроки, що дозволяють пов’язати інтереси бізнесу з цілями розвитку української економіки і її успішної інтеграції в світову господарську систему. По-третє, з урахуванням політичних змін в світі на передній план виходять питання забезпечення економічних інтересів держав, посилення конкурентоспроможності їх товарів і послуг на світових ринках. Підтримка і захист національних товаровиробників, збільшення їх експорту зводиться багатьма країнами в ранг державної політики, одного з пріоритетів національної безпеки. По-четверте, необхідно відмовитися від штучних галузевих обмежень або дискримінації ТНК українського походження в питаннях інвестування в ті або інші галузі вітчизняної економіки. У галузевому аспекті увагу ТНК все більш привертають сфера послуг і інфраструктури, які раніше мало цікавили міжнародні компанії і були переважно сферами діяльності природних монополій. В даний час вони перетворилися на конкурентні галузі з великим потенціалом для прибуткового інвестування. По-п’яте, важливо сприяти участі українських компаній у спільних проектах зі світовими ТНК. Державна стратегія підтримки українських компаній, що орієнтовані на зарубіжні ринки, має базуватися на прискореному розвитку підприємств певних ключових галузей, піднятті технологічного, наукового, інноваційного потенціалу українських підприємств.
Висновки. Підводячи підсумки проведеного дослідження вважаємо за доцільне зробити такі висновки.
Перспективною моделлю розвитку вітчизняних великих компаній, які набувають статусу ТНК, а також ФПГ, слід визнати зовнішнє зростання, що передбачає вихід українських виробників на зарубіжні ринки та синергійне поєднання активів національних компаній з зарубіжними партнерами. Особливо актуальною така стратегія розвитку виявляється для експортоорієнтованих компаній.
При раціональному підході Україна може отримати цілу низку конкурентних переваг від присутності на її територій іноземних ТНК, але для залучення ТНК до своєї економіки держава має вжити заходів щодо покращення інвестиційного клімату.
Щодо створення українських ТНК, слід зазначити, що подібна макроекономічна політика спрямована на захист національних економічних інтересів, а отже сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах. Українські фінансово-промислові групи, перетворюючись на ТНК, здатні скласти індустріальну і інфраструктурну основи національної економіки, і вже зараз представляють її на провідних світових ринках товарів і послуг, беруть участь в регіональному розподілі праці Європи і Азії. Але тільки через державну підтримку розвитку ТНК з національним корінням Україна буде здатна включатися в масштабні трансконтинентальні проекти, бути активним гравцем в макрорегіональних проектах промислової і інфраструктурної кооперації.
ЛІТЕРАТУРА
- Гарретт Б., Дюссож П. Стратегические альянсы: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2002. – ХХ, 332 с.
- Карделл С. Стратегическое сотрудничество: Креативный бизнес-курс / Стивен Карделл. – Пер. с англ. К. Ткаченко. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2005. – 256 с.
- Акофф Рассел Л. Планирование будущего корпорации: Пер. с англ. – М.: Сирин, 2002. – 256 с.
- Баранов В.А., Синельников А.В. Развитие организации в конкурентной среде // Менеджмент в России и за рубежом. – 2000. – №6. – С. 3-13.
- Аакер Д. Стратегическое рыночное управление / Пер. С англ.. под ред.. Ю.Н. Каптуревского. – СПб: Питер, 2002. – 544 с.
- Самофалов В. Глобальный вызов транснациональных корпорацій // Зеркало недели. – 2008. - № 456.
- Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В.Рокоча, О.Плотніков, В.Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304с.
- Сиденко В., Барановский А. Украина и Всемирная торговая организация: как увеличить плюсы и уменьшить минусы? // Зеркало недели. – 2008. – №401.
- Проскурняк Н.Р., Вдовічен А.А. Інвестиції іноземних ТНК в Україну: позитивні та негативні аспекти // Адреса документа в Інтернет: http://intkonf.org/
- Маршев В. Изменения и измерения в управлении организацией // ПТиПУ. – 2002. – №5.
- Гребешкова О.М. Моделі і управлінські технології розвитку економічної організації: системний підхід // Економіка і підприємництво: зб. наук. пр. молодих учених та аспірантів. Відп. ред. С.І. Дем’яненко. Вип. 19. – К.: Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. – С.74-80.
- Millionaires 2007 (Drinks International)
Опубліковано у:
Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. – Вип. 3-4 / Голов. ред. А.П. Степанов. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2008.
Оригінальна назва: “СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗМІЦНЕННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАНІЙ В КОНТЕКСТІ МОДЕЛІ ЗОВНІШНЬОГО РОЗВИТКУ”
